Єжи Козіцький
Єжи Мар'ян Козіцький (Єжи Дунін-Козіцький) (пол. Jerzy Marian Kozicki (Jerzy Dunin-Kozicki); нар. 24 січня 1890, Тернопіль — пом. 10 січня 1952, Краків) — польський інженер-нафтовик, підприємець, громадський діяч, політик, депутат Сейму четвертого скликання (1935-1938) часів Другої Речі Посполитої.
| Єжи Козіцький Jerzy Kozicki | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1935 — 1938 | ||
| Народження: |
24 січня 1890.svg){kind=small} Тернопіль,Австро-Угорщина | |
| Смерть: |
10 січня 1952 (61 рік) Краків, ПНР | |
| Країна: | Республіка Польща | |
| Освіта: |
Цюрихський університет, Цюрихський політехнічний інститут, Грацький університет | |
| Батько: | Володимир Дунін-Козіцький | |
| Мати: | Марія Соханік | |
| Діти: | Марія Заленська | |
| Нагороди: |  | |
Життєпис ред.
Був сином доктора права і судді з Бережан Володимира Дуніна-Козіцького та Марії Соханік. Згодом його батько одружився вдруге з Геленою Гостковською — дочкою залізничного інженера, професора і ректора Львівської Політехніки Романа Гостковського.
Закінчив гімназію в Коломиї, після чого вивчав хімію в Цюрихському університеті та машинобудування в Цюрихському політехнічному інституті, де в 1913 році здобув диплом інженера. 1915 року в Грацькому університеті отримав ступінь доктора з органічної хімії.[1]
У 1913–1917 роках завідував лабораторією і був головним механіком Державного заводу нафтопродуктів (пол. Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych) у Дрогобичі (згодом відомого як «Polmin»), у проміжку з 1917 по 1919 рік працював технічним директором нафтопереробного заводу в Глініку-Маріампольському, а в 1919-1923 роках — головним директором «Polmin». На цій посаді провів модернізацію виробничих ліній, проклав трубопроводи з Дашави до Дрогобича і Борислава, вів будівництво житлових комплексів і дит'ясел. У 1926-1933 роках працював директором дрогобицького нафтопереробного заводу «Нафта», а потім — директором з питань нафтопереробки нафтового концерну «Малопольща».
У 1923-1924 роках займав посаду доцента кафедри нафтових технологій та газовидобутку Львівської Політехніки, якою завідував проф. Станіслав Пілат. У період 1923-1926 років як доцент тієї ж кафедри їздив у відрядження в Угорщину на правах експерта.
Був автором і співавтором багатьох патентів у ділянці нафтопереробки. На основі одного з них у місті Єдличі споруджено першу в Польщі установку з деасфальтизації і депарафінізації залишків перегонки з допомогою пропану.
Обіймав багато галузевих і громадських посад, був, зокрема: членом правління Національного нафтового товариства, Союзу виробників і переробників нафтопродуктів, АТ «Піонер», Карпатського інституту геології і нафти, «Польського нафтового експорту». Був радником Львівської торгово-промислової палати, заступником директора Львівського аероклубу і членом правління Малопольського автомобільного клубу. У 1927-1933 роках був членом Дрогобицької міської ради. Був почесним членом спортивного клубу «LKS Pogoń Lwów»[2].
У юності був прибічником ПСП, пізніше пов'язався із «санаційним табором». Був членом Стрілецького союзу[3].
На парламентських виборах 1935 року обраний до польського сейму четвертого скликання (1935-1938) 39 992 голосами від виборчого округу №75, що охоплював Дрогобицький і Рудківський повіти. У сеймі цього скликання працював у комітетах: бюджетному (1937 року був його членом, потім — заступником члена), праці, промислово-торговельному і здоров'я (1936)[4][3].
Під час Другої світової війни жив у Кракові, де був представником варшавських приватних фірм і допомагав дружині тримати кондитерську крамницю «Телімена». Після війни, в 1945 році, став начальником бюро досліджень та проектів Центрального правління промисловості рідких видів палива, в 1945-1947 роках працював директором Об'єднання промисловості синтетичних видів палива, а в 1947-1949 роках — експертом у Центральному правлінні нафтової промисловості та Варшавському інвестиційному банку. Потім працював експертом з нафтопереробної галузі та інвестицій хімічної промисловості[3][1].
Особисте життя ред.
26 вересня 1926 року взяв шлюб із Софією Кірхмаєр (1907-1978), від якої в нього була дочка Марія, в шлюбі — Заленська. Софія Кірхмаєр-Козіцька після смерті чоловіка вступила в шлюб удруге (18 лютого 1964 у Варшаві) з Антонієм Красицьким (1904-1986) — сином зем'янина і депутата Сейму Августа Красицького.
Дідом (батьком матері) Софії Кірхмаєр був польський педагог, директор Краківської жіночої школи ім. св. Схоластики Антоній Гетліх (1842–1915)[5].
Примітки ред.
- ↑ а б Stanisław Mazanek: Kozicki Jerzy. W: Polski Słownik Biograficzny. T. 14: Kopernicki Izydor – Kozłowska Maria. Wrocław – Warszawa – Kraków: Polska Akademia Nauk – Instytut Historii – Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1968–1969, ss. 608–609. , reprint wydany przez Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Warszawa, 1990, ISBN 8304034972 (пол.)
- ↑ Lwowski klub sportowy "Pogoń" w roku 1937. Lwów: 1937, s. 2. (пол.)
- ↑ а б в Biblioteka sejmowa – Parlamentarzyści RP: Jerzy Kozicki. Процитовано 7 липня 2012. (пол.)
- ↑ Scriptor (opr.): Sejm i Senat 1935–1938 IV kadencja. Warszawa: nakładem Księgarni F. Hoesicka, 1936, s. 241. (пол.)
- ↑ Jerzy Dunin-Kozicki w Wielkiej genealogii Marka Minakowskiego. Процитовано 7 липня 2012. (пол.)
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |