Вікіпедія

Lightweight Fighter

Програма створення легких винищувачів (англ. Lightweight Fighter) передбачала створення винищувача з високим рівнем маневреності та з особливим акцентом на зменшенні ваги та вартості[1].

Lightweight Fighter
Lightweight Fighter
Призначення: Потреба у винищувачі з високим рівнем маневреності та з особливим акцентом на зменшенні ваги та вартості
Виробник: Boeing, General Dynamics, Lockheed, Northrop і Vought

Передумови до старту програми ред.

У повітряному бою над В'єтнамом зійшлися американські винищувачі F-4 Phantom II та радянські МіГ-21. У цих боях перевагу здобули МіГи. що привело до поставлення перед командуванням Повітряних сил США завдання створити винищувач нового покоління[2]

МіГ-21 зазвичай озброювався ракетами класу «повітря-повітря» -K-13/Р-13, які фактично були копією американською AIM-9 Sidewinder, та 23-мм внутрішньою гарматою. F-4 часто мав на озброєнні ракети класу «повітря-повітря» AIM-7 Sparrow або AIM-9 Sidewinder, однак ранні «Фантоми», мали тільки ракети на підвісках. Без гармати ці винищувачі часто опинялися в невигідному становищі в повітряних боях з МіГ-21 та іншими винищувачами радянського та китайського виробництва, які просто могли «перекрутити» його у маневреному бою і просто розстріляти. Однак, у пізніших моделях на F-4 були встановлені внутрішні 20-мм ротаційні гармати M61 Vulcan. Фантом мав перевагу за кількістю ракет, часто підвішували до восьми, тоді як у МіГ-21 було лише дві, але це не завадило радянським винищувачам стати більш ефективними в цьому протистоянні через свою універсальність та менші габарити, які давали перевагу у маневреності[3].

В подальшому на початку 1970-х років, коли розроблялися і починали експлуатуватися винищувачі F-15 Eagle для Повітряні сили США і F-14 Tomcat для Військово-морський флот США, їх характеристики, особливо швидкість і радіолокаційні можливості радарів — вражали своєю прогресивністю, а ще більше своєю ціною і габаритами. Конгрес США був шокований ідеєю того, що такі дорогі літаки можуть стати основою повітряної компоненти війська, і вимагав, щоб ВПС розглянули можливість дослідження менш витратних варіантів, які могли б доповнити F-15 та F-14, а в подальшому і замінити їх.

Конкурсанти ред.

П'ять великих підрядників, а саме Boeing, Ling-Temco-Vought, Lockheed (сучасний Lockheed Martin), General Dynamics(тепер є частиною корпорації Lockheed Martin) і Northrop (сучасний Northrop Grumman), подали свої заявки на участь у конкурсі на розробку такого «легкого винищувача»[4]. Серед учасників конкурсу Повітряні сили США, для подальшої розробки обрали прототипиGeneral Dynamics і Northrop, які побудували по два прототипи своїх проектів, позначених як YF-16(інші мови) і YF-17 відповідно. Компанії отримали повну свободу дій для впровадження інновацій, і вони максимально скористалися цим шансом, розробивши дві різні та доволі нетрадиційні конфігурації. General Dynamics створила змішаний планер з одним двигуном і великим ліхтарем, що забезпечував позамежну видимість для пілота. Northrop же запропонував концепцію двомоторного двохвостого літака з великим розширенням передньої кромки, яка нагадує кобру з капюшоном — тому його початкова робоча назва — Cobra[5].

Тестування прототипів ред.

 
Прототип YF-16

YF-16 став першим із двох прототипів, що вийшли зі стартових воріт заводу General Dynamics 13 грудня 1973 року у Форт-Ворті, штат Техас. Його унікальна та футуристична форма була прикрашена патріотичним червоно-біло-синім кольоровим рішенням, щоб максимально привернути увагу засобів масової інформації[6]. Через місяць відбувся й перший, але не запланований політ цього прототипу. Під час випробування швидкісного таксі пілот-випробувач з General Dynamics, Філ Естріхер, на швидкості близько 240 кілометрів за годину підняв передню стійку шасі, літак одразу почав втрачати стабільність і почав кренитись на бік, тож він змушений був здійснити зліт, щоб уникнути аварії. Пілот зміг приземлитися приблизно через 6 хвилин після підйому в небо[7]. Офіційний перший політ прототипу відбувся як і планувалось — 2-го лютого 1974 року. Для того, щоб не відстати від конкурентів, 4 квітня 1974 року компанія Northrop випустила свій прототип YF-17 зі свого заводу в Хоторні, штат Каліфорнія. Через два місяці старший пілот-випробувач компанії Генрі Е. Шуто, підняв прототип в небо[8].

Результати програми ред.

 
F-16CG

До кінця 1974 року комісія Повітряних сил США завершила оцінювання польотних характеристик обох конкурентів, а 13 січня 1975 року Начальник штабу ПС Джон Лютер МакЛукас оголосив, що General Dynamics YF-16 був визнаний переможцем. Під час прес-конференції в Пентагоні МакЛукас зазначив, що програма льотних випробувань обох типів реактивних літаків пройшли добре, він відзначив, що YF-16 проявив себе трохи краще у швидкості, прискоренні, швидкості маневру та краще витримував перенавантаження.


«YF-16 досягнув усіх цілей продуктивності, які ми для нього встановили», - Джон Лютер МакЛукас[9]

 
F/A-18B Hornet посадка на авіаносець «Рональд Рейган».

Однак, варто зазначити, що програш компанії Northrop у програмі «Lightweight Fighter» не знецінив її роботу, Військово-морський флот США віддавав перевагу двомоторному літаку для авіаносних операцій, щоб забезпечити пілотам кращі можливості підняти літак, якщо один з двигунів вийде з ладу. Військово-морські сили вже розглядали легкий винищувач, який міг би доповнити, а з часом і замінити великий і складний F-14 Tomcat. В подальшому YF-17 «Cobra» стане основою для створення F/A-18 Hornet.

Повертаючись до переможця конкурсу, то того ж 13 січня 1975 року прототип YF-16 втратив індекс «Y», що призначався для прототипів, і в подальшому був запущений у серійне виробництво. Тоді ж цьому винищувачу було присвоєно його власне ім'я - F-16 Fighting Falcon .

Примітки ред.

  1. ↑ Simonsen E. Legacy of the lightweight fighter competition | air & space forces magazine. Air & Space Forces Magazine. URL: https://www.airandspaceforces.com/article/legacy-of-the-lightweight-fighter-competition/
  2. ↑ Петричак І. Літак F-16: чи кращий він за російську авіацію та чи змінить його поява ситуацію в Україні. ТСН.ua. URL: https://tsn.ua/exclusive/litak-f-16-chi-kraschiy-vin-vid-rosiyskoyi-aviaciyi-ta-chi-zminit-yogo-poyava-situaciyu-v-ukrayini-2496274.html
  3. ↑ Haskew M. The F-4 phantom vs. the mig-21: which was better?. Warfare History Network. URL: https://warfarehistorynetwork.com/the-f-4-phantom-vs-the-mig-21-which-was-better/
  4. ↑ D. Orr C. Lightweight fighter competition: the F-16 and F/A-18 battled to join the U.S. air force. The National Interest. URL: https://nationalinterest.org/blog/buzz/lightweight-fighter-competition-f-16-and-fa-18-battled-join-us-air-force-208761
  5. ↑ Simonsen E. Legacy of the lightweight fighter competition | air & space forces magazine. Air & Space Forces Magazine. URL: https://www.airandspaceforces.com/article/legacy-of-the-lightweight-fighter-competition/
  6. ↑ 20 січня 1974 року: f-16 здійснив свій перший політ. Defense Here. URL: https://www.defensehere.com/uk/20-січня-1974-року-f-16-здійснив-свій-перший-політ
  7. ↑ 20 січня 1974 року: f-16 здійснив свій перший політ. Defense Here. URL: https://www.defensehere.com/uk/20-січня-1974-року-f-16-здійснив-свій-перший-політ
  8. ↑ D. Orr C. Lightweight fighter competition: the F-16 and F/A-18 battled to join the U.S. air force. The National Interest. URL: https://nationalinterest.org/blog/buzz/lightweight-fighter-competition-f-16-and-fa-18-battled-join-us-air-force-208761
  9. ↑ Simonsen E. Legacy of the lightweight fighter competition | air & space forces magazine. Air & Space Forces Magazine. URL: https://www.airandspaceforces.com/article/legacy-of-the-lightweight-fighter-competition/

Список джерел ред.

Ця стаття недостатньо чи зовсім не категоризована, або категорії, до яких вона належить, не існують. Будь ласка, допоможіть додати належні категорії, аби цю статтю можна було категоризувати із суміжними сторінками. (15 травня 2024)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Lightweight_Fighter&oldid=42650363