Вікіпедія

Таравера (вулкан)

гора

Таравера (англ. Mount Tarawera) — вулкан на Північному острові в регіоні Бей-оф-Пленті Нової Зеландії в межах старішої, але продуктивної вулканічної кальдери Окатайна[en]. Розташований за 24 кілометри на південний схід від міста Роторуа, він складається з серії куполів ліпаритової лави, які були розколоті посередині вибуховим базальтовим виверженням у 1886 році. Хоча виверження 1886 року було базальтовим, дослідження показали, що в попередніх недавніх ліпаритових виверженнях був лише невеликий базальтовий компонент[2]. Це виверження було одним із найбільших історичних вивержень Нової Зеландії, внаслідок якого загинуло близько 120 людей. Тріщини простягаються приблизно на 17 км із північного сходу на південний захід.

Таравера
англ. Mount Tarawera
Таравера
Таравера
38°13′00″ пд. ш. 176°31′00″ сх. д. / 38.21667° пд. ш. 176.51667° сх. д. / -38.21667; 176.51667Координати: 38°13′00″ пд. ш. 176°31′00″ сх. д. / 38.21667° пд. ш. 176.51667° сх. д. / -38.21667; 176.51667
Країна Нова Зеландія
Регіон Бей-оф-Пленті
Розташування Північний острів
Тип Лавовий купол з вулканічною тріщиною[en]
Висота 1111[1] м
Вік 21 900 років
Виверження червень-серпень 1886 (Таравера)
червень 1951 (Ротомагана)
травень 1981 (Вайманґу)
Таравера. Карта розташування: Нова Зеландія
Таравера
Таравера
Таравера (Нова Зеландія)
Мапа
CMNS: Таравера у Вікісховищі

Куполи, які є складовими частинами вулкана, включають: купол Руавагія (найвищий — 1111 метрів), купол Таравера і купол Ваганґа. Вулкан оточений кількома озерами, більшість із яких утворилися чи радикально змінилися внаслідок виверження 1886 року. До них відносяться озера Таравера, Ротомагана, Реревгакааїту, Окатайна, Окарека, Тікітапу/Блакитне та Ротокакагі/Зелене. Річка Таравера протікає на північний схід через північний схил гори від озера Таравера.

У 2000 році гора була передана в оренду підплемені Нгаті Ранґітігі[en][a]. У 2002 році плем'я припинило раніше вільний доступ громадян до гори. Це рішення викликало обурення жителів міста та округу Роторуа[3].

Історія ред.

Виверження Окарека ред.

«Виверження Окарека», яке спричинило викид тефри, датовано 23 535 ± 300 роками тому[4]. При цьому було викинуто близько 12 км³ тефри (але можливо і менше), щонайбільше за кілька днів або тижнів[5]. Пов'язана з виверженням гірська споруда, ймовірно, була на обох кінцях комплексу та включала в себе сучасні елементи на західному кінці комплексу, такі як купол Ротомагана (434 м)[1] і острів Патіті (пік висотою 404 м)[1], який знаходиться посередині озера Ротомагана. Лавові поля на східній частині комплексу походять із джерел, які, швидше за все, поховані під час виверження Вайогау (відбулося 14 000 ± 155 років тому), мають об'єм щонайменше 5 км³[6], і на його формування знадобилося б кілька років[5]. Затока Окарека — це окрема, але прилегла вулканічна структура в кальдері Окатайна, відповідальна за викид тефри Роторуа.

Виверження Реревгакааїту ред.

«Виверження Реревгакааїту» було нещодавно повторно датовано часом[b] в 17 496 ± 462 роки тому[4], що приблизно припадає на час завершення останнього льодовикового періоду, з об'ємом викинутої тефри близько 7,5 км³[5]. Інші історичні джерела свідчать про більший обсяг викинутих порід. Виверження включало три виливи ліпаритової магми загальним об'ємом близько 5 км³[5]. Південний (1024 м)[1] і Західний (446 м)[1] куполи також були сформовані в цей час, а витік лави в 2 км³[6] знову тривав кілька років після значно коротшої фази виверження тефри[5].

Виверження Вайогау ред.

«Виверження Вайогау» відбулося 14 009 ± 155 років тому[c][4][2]. Були сформовані куполи Канакана (925 м)[1] та Східний (529 м)[1][5]. Приблизний загальний об'єм п'ятнадцяти або більше вивержень тефри Вайогау та деякої кількості лави становив 2 км³[7]. Під час одного з вивержень сталося структурне руйнування тодішньої гори[7].

Виверження Кагароа ред.

 
Картина «Вид на Рожеву терасу», Чарльз Блумфілд[en], (1887)

Виверження вулкана Таравера відбулося в 1314±12 роках н. е.[8] і одержало назву «виверження Кагароа»[9][10][4]. Це сталося лише через кілька років після першого поселення маорі на території Нової Зеландії, яке відбулося приблизно в 1280 році н. е.[11], хоча тепер вважається, що більш масове заселення островів відбулося лише в 1320—1350 роках нашої ери[12]. плінієва фаза цього виверження складалася з 11 окремих епізодів з показником сили експлозії VEI 4[13] хоча, можливо, є ще дві дискретні менші плінієві фази у двоетапному виверженні, щонайменше з двох різних жерл вздовж тріщини завдовжки 8 км[14]. Загальний еквівалент щільної породи[en] (DRE) становив щонайменше 9,1 км³[14]. Виверження поширювало тефру Кагароа з дуже низьким вмістом необхідного мінералу кобальту (відсутність кобальту є чинником хвороби худоби у Новій Зеландії)[d] від східного узбережжя півострова Окленд, вниз по півострову Коромандел і через Тараверу в південно-східному напрямку до північної частини затоки Гок-Бей біля півострова Магія[en][11]. Загальний об'єм виверженого матеріалу більш ніж у 5 разів перевищував обсяг виверження 1886 року[15] і, як стверджується, становив щонайменше 15 км³ тефри[14]. При цьому виверженні були сформовані куполи Руавагія (1111 м)[1], Таравера (874 м)[1], Ваханга (1025 м)[1] і кратер (1095 м)[1][5].

Виверження 1886 року ред.

 
Вулканічний кратер
Докладніше: Виверження вулкана Таравера (1886)

Невдовзі після півночі, вранці 10 червня 1886 року в окрузі Роторуа[16] відчулася серія з понад 30 дедалі сильніших землетрусів, а о 2:45 ночі три вершини вулкана Таравера спалахнули, викинувши три окремі стовпи диму та попелу на тисячі метрів у небо[17]. Близько 3:30 ранку почалася найбільша фаза виверження; вентиляційні отвори в Ротомагана викликали пірокластичний сплеск, який знищив кілька сіл у радіусі 6 кілометрів, а Рожева та Біла тераси[en] виявилися знищеними[18]. Нещодавні дослідження з використанням математичного моделювання подій на пізній стадії виверження Ротомагана узгоджуються з оповіданнями очевидців; які описували виверження як «киплячий горщик»[19][20].

 
Зруйновані скелі зі шлаку оточують розлом вершини

Населені іві Нґаті Рангітігі та Тугоурангі поселення, навколо рукава Арікі озера Таравера, зокрема Моура, Коуту, Кокотайя, Піріпай, Пукекіоре та Отуапане, Тапахоро, Те Вайроа, Тотарарікі та Вайнгонгоро, були поховані під попелом або знищені. З них Те Вайроа зараз є туристичною визначною пам'яткою і описується як «поховане село». Офіційно повідомляється про 153 загиблих, і ще багато людей змушені були покинути свої поселення, що робить виверження найбільш смертоносним в історії Нової Зеландії[21][22][23][24]. Ті, хто вижив, стали біженцями у своїй країні на покоління.

Також вважається, що виверження знищило всесвітньо відомі Рожеву та Білу тераси. Однак через 125 років після виверження невелику частину Рожевих терас було знову виявлено під озером Ротомагана[25]. Це сталося завдяки відкриттю раніше невідомого дослідження озера Ротомагана 1859 року Фердинанда фон Гочстеттера, яке було розшифровано та опубліковано між 2016 і 2019 роками. Ці унікальні первинні дані вказують на те, що Рожева, Чорна та Біла тераси зараз розташовані вздовж нинішніх берегів озера. Існує ймовірність того, що тераси або їх частини можуть лежати під землею, і в результаті тераси більше не можна вважати зруйнованими[26][27][28][29] .

Фантом вака ред.

 
«Примарне каное: Легенда про озеро Таравера», Кеннет Воткінс[en]

Одна з легенд[30], пов'язаних з виверженням 1886 року, стосується примарної ваки (каное). За одинадцять днів до виверження, туристи, які поверталися на човні з терас озером Ротомагана, побачили, що до їхнього човна наблизилося щось, схоже на вака, але за півмилі від них марево зникло в тумані. Одним зі свідків був священнослужитель, місцевий маорі з іві Те Арава. Ні в кого навколо озера не було такого бойового каное, і нічого подібного на озері не бачили багато років. Цілком можливо, що підйом і спад рівня озера, викликаний тріщинами перед виверженням, звільнив могильну ваку з місця спочинку. Маорі традиційно померлих прив'язували у вертикальному положенні. Було опубліковано ряд листів від туристів, які пережили подію.

Хоча скептики стверджували, що це просто відображення, побачене у тумані, старійшини племені Те Вайроа стверджували, що це вака вайруа (каное духів) і є передвісником загибелі. Було припущення, що вака насправді була блукаючою хвилею на воді, спричиненою сейсмічною активністю під озером, але місцеві жителі вважають, що сигналом про майбутнє виверження стане повторна поява ваки.

Геологія ред.

Вулкан Таравера розташований в межах кальдери Окатайна вулканічного центру Окатайна в центральному сегменті вулканічної зони Таупо. У цьому ліпариттовому сегменті переважає експлозивна кальдера[31]. Фактична базальтова дайка виверження 1886 року має довжину 15 кілометрів і простягається від виверженої тріщини вулкана Таравера до озера Ротомагана та має залишкову гідротермальну гарячу точку у вулканічній рифтовій долині Вайманґу[en][8]. У цій точці дайка та лінійна лінія вентиляційних отворів співпадає з розломом Таупо[en][31] .

Галерея ред.

 
Вид з півночі
Вид з півночі 
 
Крупний план однієї прірви
Крупний план однієї прірви 
 
Південно-західна сторона
Південно-західна сторона 
 
Вид на озеро Роторуа з супутника; Гора Таравера в нижньому правому куті
Вид на озеро Роторуа з супутника; Гора Таравера в нижньому правому куті 
 
Гора Таравера за озером Таравера
Гора Таравера за озером Таравера 

Див. також ред.

Нотатки ред.

  1. ↑ Підплем'я Нгаті Ранґітігі — є частиною великої конфедерації іві та хапу (племен та кланів) Те Арава[en] маорійського народу Нової Зеландії.
  2. ↑ Час датування виверження Реревгакааїту нещодавно було змінено та перенесено вперед.
  3. ↑ Час датування виверження Вайогау нещодавно було змінено та перенесено назад.
  4. ↑ Кобальт необхідний для обміну речовинами всіх тварин. Це ключовий компонент кобаламіну, також відомого як вітамін В12, основного біологічного резервуара кобальту як ультрамікроелемента.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Mount Tarawera, Bay of Plenty. Topomap.co.nz (англ.). М: 1:50,000 map. Процитовано 19 травня 2024.
  2. ↑ а б Shane, Phil; Martin, S.B.; Smith, Victoria C.; Beggs, K.R. (2007). Multiple rhyolite magmas and basalt injection in the 17.7 ka Rerewhakaaitu eruption episode from Tarawera volcanic complex, New Zealand. Journal of Volcanology and Geothermal Research. 164 (1–2): 1—26. doi:10.1016/j.jvolgeores.2007.04.003.
  3. ↑ Rowan, Juliet (29 травня 2006). 120 years on, rumblings grow over Mt Tarawera access. New Zealand Herald. Процитовано 19 травня 2024.
  4. ↑ а б в г Lowe, David; Ilanko, Tehnuka (2023). Pre-conference tephra data workshop – Hands-on session II: tephra excursion, Okareka Loop Road (29 January 2023). University of Waikato. с. 15. Процитовано 19 травня 2024.
  5. ↑ а б в г д е ж Darragh, Miles; Cole, Jim; Nairn, Ian; Shane, Phil (2006). Pyroclastic stratigraphy and eruption dynamics of the 21.9 ka Okareka and 17.6 ka Rerewhakaaitu eruption episodes from Tarawera Volcano, Okataina Volcanic Centre, New Zealand. New Zealand Journal of Geology and Geophysics. 49 (3): 309—328. doi:10.1080/00288306.2006.9515170.
  6. ↑ а б Darragh, Miles Benson (2004). Eruption Processes of the Okareka and Rerewhakaaitu eruption episodes; Tarawera Volcano, New Zealand (PDF) (Дипломна робота).
  7. ↑ а б Speed, J.; Shane, P.; Nairn, I. (2002). Volcanic stratigraphy and phase chemistry of the 11 900 yr BP Waiohau eruptive episode, Tarawera Volcanic Complex, New Zealand. New Zealand Journal of Geology and Geophysics. 45 (3): 395—410. doi:10.1080/00288306.2002.9514981.
  8. ↑ а б Berryman, Kelvin; Villamor, Pilar; Nairn, Ian.A.; Begg, John; Alloway, Brent V.; Rowland, Julie; Lee, Julie; Capote, Ramon (1 липня 2022). Volcano-tectonic interactions at the southern margin of the Okataina Volcanic Centre, Taupō Volcanic Zone, New Zealand. Journal of Volcanology and Geothermal Research. 427: 107552. doi:10.1016/j.jvolgeores.2022.107552.
  9. ↑ Nairn I.A.; Shane P.R.; Cole J.W.; Leonard G.J.; Self S.; Pearson N. (2004). Rhyolite magma processes of the ~AD 1315 Kaharoa eruption episode, Tarawera volcano, New Zealand. Journal of Volcanology and Geothermal Research. 131 (3–4): 265—94. Bibcode:2004JVGR..131..265N. doi:10.1016/S0377-0273(03)00381-0.
  10. ↑ Hodgson K.A.; Nairn I.A. (September 2005). The c. AD 1315 syn-eruption and AD 1904 post-eruption breakout floods from Lake Tarawera, Haroharo caldera, North Island, New Zealand. New Zealand Journal of Geology and Geophysics. 48 (3): 491. doi:10.1080/00288306.2005.9515128.
  11. ↑ а б Lowe, D. J.; Balks, M. R. (2019). Introduction to Tephra-Derived Soils and Farming, Waikato-Bay of Plenty, North Island, New Zealand (PDF).
  12. ↑ Lowe, David; Pittari, A. (2014). An ashy septingentenarian: the Kaharoa tephra turns 700 (with notes on its volcanological, archaeological, and historical importance). Geoscience Society of New Zealand Newsletter. 13: 35—46.
  13. ↑ Bonadonna, C.; Connor, C. B.; Houghton, B. F.; Connor, L.; Byrne, M.; Laing, A.; Hincks, T.K. (15 березня 2005). Probabilistic modeling of tephra dispersal: Hazard assessment of a multiphase rhyolitic eruption at Tarawera, New Zealand. Journal of Geophysical Research: Solid Earth. 110 (B3). doi:10.1029/2003JB002896.
  14. ↑ а б в Sahetapy-Engel, S.; Self, S.; Carey, R.J.; Nairn, I.A. (2014). Deposition and generation of multiple widespread fall units from the c. AD 1314 Kaharoa rhyolitic eruption, Tarawera, New Zealand. Bulletin of Volcanology. 76 (836). doi:10.1007/s00445-014-0836-4.
  15. ↑ Wilson, C. J. N.; Gravley, D. M.; Leonard, G. S.; Rowland, J. V. (2009). Volcanism in the central Taupo Volcanic Zone, New Zealand: tempo,styles and controls. Thordarson, T.; Self, S.; Larsen, G.; Rowland, S. K.; Hoskuldsson, A. (Eds.). Geological Society of London.: 226—231. doi:10.1144/IAVCEl002.12. ISBN 9781862396241.
  16. ↑ On this day: Tarawera volcanic eruption in 1886. New Zealand Earthquake Commission. Архів оригіналу за 5 серпня 2018. Процитовано 19 травня 2024.
  17. ↑ Mt Tarawera eruption 125th anniversary. Department of Conservation, Government of New Zealand.
  18. ↑ Nairn, I. and Houghton, B. F. (1986) «Tarawera- the 1886 eruption» in Perry, J. F. (Ed.) Tarawera Eruption Centennial Exhibition 1886—1986, Rotorua District Council, Rotorua, 204.
  19. ↑ Andrews, Robin George (2015). Approaches in Experimental Volcanology: Bench-Scale, Field-Scale and Mathematical Modelling of Maar-Diatreme Systems (Дипломна робота Thesis) (англ.). University of Otago.
  20. ↑ Geology, Department of. Michael May. www.otago.ac.nz (en-nz) . Процитовано 19 травня 2024.
  21. ↑ Okataina Volcanic Centre. New Zealand GeoNet. Процитовано 19 травня 2024.
  22. ↑ Keam (1932-2019, Ronald Frank (1988). Tarawera the volcanic eruption of 10 June 1886. Auckland, N.Z. ISBN 0-473-00444-5. OCLC 861411476.
  23. ↑ Keam, Ronald F. (March 2016). The Tarawera eruption, Lake Rotomahana, and the origin of the Pink and White Terraces. Journal of Volcanology and Geothermal Research (англ.). 314: 10—38. Bibcode:2016JVGR..314...10K. doi:10.1016/j.jvolgeores.2015.11.009.
  24. ↑ Keam R. F. and Lloyd, E. F. (2016) «Post-1886-eruption Rotomahana hot springs» GOSA Transactions, 13, 39
  25. ↑ NZPA and NBR staff (2 February 2011). Scientists find Pink Terraces – NZ's lost 'eighth wonder of the world'. National Business Review. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 19 травня 2024.
  26. ↑ Bunn, Rex; Nolden, Sascha (20 грудня 2016). Te Tarata and Te Otukapuarangi: Reverse engineering Hochstetter's Lake Rotomahana Survey to map the Pink and White Terrace locations. The Journal of New Zealand Studies (23). doi:10.26686/jnzs.v0i23.3988. ISSN 2324-3740.
  27. ↑ Bunn, Rex; Nolden, Sascha (2 січня 2018). Forensic cartography with Hochstetter's 1859 Pink and White Terraces survey: Te Otukapuarangi and Te Tarata. Journal of the Royal Society of New Zealand (англ.). 48 (1): 39—56. doi:10.1080/03036758.2017.1329748. ISSN 0303-6758.
  28. ↑ Bunn, Davies and Stewart (2018). Dr Hochstetter's Lost Survey. Surveying+Spatial. 94: 5—13.
  29. ↑ Bunn, A. R. (2019). Hochstetter's Survey of the Pink and White Terraces: the Final Iteration. Surveying+Spatial. 99: 30—35.
  30. ↑ Rotorua NZ – Explore Rotorua – Natural and cultural attracitions. Архів оригіналу за 7 вересня 2008.
  31. ↑ а б Seebeck, H. A.; Nicol, P.; Villamor, J.Ristau; Pettinga, J. (2014). Structure and kinematics of the Taupo Rift, New Zealand. Tectonics. 33 (6): 1178—1199. doi:10.1002/2014TC003569.

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таравера_(вулкан)&oldid=42665826