Суд загальної юрисдикції (ЄС)
Суд загальної юрисдикції (фр. le Tribunal) — у 1989—2009 роках відомий як Суд першої інстанції Європейських Спільнот. Створений на допомогу Судові ЄС, як другий рівень судової влади у Спільноті: рішення Суду першої інстанції (СПІ) можуть бути оскаржені в Суді ЄС з позиції законності. Початково Суд першої інстанції Європейських Спільнот мав доволі вузьку юрисдикцію: він розглядав лише кадрові суперечки в установах ЄС та спірні питання в галузі конкуренції, переважно позови компаній. Відповідно до початкового рішення Ради про створення суду першої інстанції Європейських Спільнот, його завданням є слухання справ, що потребують «вивчення численних фактів». Це зручний критерій для ліпшого розуміння різниці між Судом ЄС та судом першої інстанції : Суд першої інстанції вивчає факти, а Суд ЄС загалом тлумачить закони. 1993 року Рада Європейського Союзу розширила повноваження суду першої інстанції, передавши йому всі справи за позовами осіб та компаній, крім справ проти заходів із захисту торгівлі Європейського Союзу (таких як антидемпінг).
Суд першої інстанції складається із 28 суддів — по одному від кожної з держав-членів (станом на 2019 рік), яких на шестирічний термін із правом подовження повноважень призначають за загальної згоди уряди держав-членів. Судді обирають поміж себе президента на трирічний термін із правом подовження повноважень. На відміну від Суду ЄС, у суді першої інстанції Європейських Спільнот немає генеральних адвокатів.
Ніццький договір спростив процес зміни статуту та регламенту суду першої інстанції Європейських Спільнот, так само, як і для Суду ЄС. Він передбачає також подальший перерозподіл повноважень між Судом ЄС та судом першої інстанції Європейських Спільнот, що мають на меті розвантажити обидва суди й прискорити розгляд справ.