Слово про закон і благодать
«Сло́во про зако́н і благода́ть» — перша пам'ятка давньо-руського (давньо-українського) ораторського мистецтва[1]. Найдавніша пам'ятка оригінальної літератури Київської Русі, богословський трактат ХІ століття. Написаний в 1037–1050 роках, правдоподібно київським священником (пізніше митрополитом) Іларіоном[2]. У пам'ятці зафіксовані типові риси української мови[3].
| Слово про закон і благодать | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | Проповідь | |||
| Автор | Іларіон Київський | |||
| Мова | церковнослов'янська мова | |||
| Опубліковано | 1038 | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
Стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої юдейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.
Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона, Саву Сербських і Микиту Сергійовича.
Повна назва ред.
Про Закон, Мойсеєм даний,
і про Благодать та Істину, в Ісусі Христі втілених,
і як закон відійшов,
і як Благодать та Істина всю землю наповнили,
і віра на всі народи розпростерлася,
і до нашого народу руського;
і похвала кагану нашому Володимиру, за якого ми охрещені були,
і молитва до Бога від усієї землі нашої.
Господи благослови, Отче![1]
Структура ред.
Твір ділиться на 4 частини:
у 1-й світова історія показана як історія Спасіння, яка рухається від обмеженості юдейського Закону до християнської Благодаті — визволительки всього людства;
у 2-й частині стверджується, що й нещодавно охрещений руський народ нарешті долучився до Благодаті Божої;
3-тя частина прославляє «кагана нашого» Володимира Святославича — володаря, котрий хрестив країну і за цей подвиг заслуговує церковного вшанування, яке гарантує йому вічну пам'ять;
4-та частина — це молитва про Благодать Божу та зміцнення у вірі. Деякі дослідники вважають, що назва «Слово про Закон і Благодать» стосується лише перших двох (або перших трьох) частин, а решта — це окремі твори, які згодом були об'єднані[2].
Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потойбічного світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».
Твір закінчується Молитвою та Визнанням віри.
Текст твору ред.
_by_shakko.jpg)
Видання ред.
- Молдован А. М. «Слово о законе и благодати» Илариона. К., 1984
- Акентьев К. К. «Слово о законе и благодати» Илариона Киевского: Древнейшая версия по списку ГИМ Син. 591. // Byzantinorossica, т. 3. СПб., 2005.
Примітки ред.
- ↑ «Слово о Законі і благодаті» митрополита київського Іларіона середини XI ст. у списку XV ст. // Німчук В. В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. / НАН України, Інститут української мови. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 33—39. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — ISBN 978-966-655-802-5.
- ↑ а б Слово про закон і благодать // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 637. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ Єрмоленко С. Я.Історія української літературної мови // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 232—235.
Джерела ред.
- Слово про закон і благодать // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — С. 522. — ISBN 966-7492-05-2.
- Слово про закон і благодать // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 637. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- «Слово про Закон і Благодать» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 411-412.
- Горский А. Памятники духовной литературы. М. 1844.
- Мюллер Л. Киевский митрополит Иларион: Жизнь и творчество // Мюллер Л. Понять Россию: Историко-культурные исследования. М., 2000.
- Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988—1237 гг.). СПб., 1996
- Розов Н. Н. Иларион // Словарь книжников и книжности Древней Руси, вып. 1. Л., 1987
- Розов Н. Синодальный список сочинений Илариона // Slavia, ч. 2. Прага 1963.
- Темчин С. «Слово о законе и благодати» киевского митрополита Илариона и раннехристианская полемика // Ruthenica, т. 7. К., 2008
Посилання ред.
- Слово о законѣ и благодати, митроп. Иларіона // Хрестоматія по українській літературі. Ч. 1. Народна словесність і Стара література (ХІ–ХVІІІ століття) / Зложили: проф. М. Сумцов і М. Плевако при участі проф. Д. Багалія. — Харків: Видавництво «Союз», 1918. — С. 68—69. — 152 с.