Скіфська мова

Скіфська, або скитська мова — мова європейських скіфів (сколотів) класичного та еліністичного періоду, яка належить до східних іранських мов, індоіранської групи індоєвропейської мовної родини. Належить до давньоіранських мов.

Скіфська мова
Поширена в	Скіфія Європейська
Регіон	Степова та лісостепові зони України (VI ст. до н. е. — II ст. н. е.); Пн. Кавказ (VII ст. до н. е); Добруджа (II ст. до н. е. — II ст. н. е.)
Носії	Мертва мова
Писемність	неписемна
Класифікація	Індоєвропейські мови Індоіранська гілка іранська група Південно-східноіранська підгрупа (мови "бактрійського кола")
Належність	Давньоіранські мови (за історико-фонетичними особливостями)
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3	не визначено
SIL	за ISO 639 не визначено

Інколи під визначенням «скіфська мова» розуміють сукупність «скіфо-сарматських діалектів» — мов (діалектів) «іраномовних сакських чи скіфських племен, розповсюджених в сер. І тис. до н. е. на величезній території — від узбережжя Чорного моря до кордонів Китаю». Саме така сукупність давньосхідноіранських мов має код xsc й у цій статті не розглядається.

Отже, аналіз наявного матеріалу дає підстави для припущень, що скіфська була близька до мов, які згодом лягли в основу таких мов, як пушту, бактрійська, мунджанська-їдга (далі мови бактрійського кола).

Фонетичні особливості скіфської мови

Враховуючи те, що базовим критерієм класифікації іранських мов залишаються історико-фонетичні мовні ознаки, нижче оглядово наведено висловленні думки, відповідно до сучасного стану вивчення скіфської мови, з попереднім зводом спільних для усіх (не без винятків) східноіранських мов іновацій у фонетиці.

Визначальні особливості фонетики східноіранських мов

Праір.	Зах.ір.	Сх.ір.
*b-	b-	β-
*d-	d-	δ-
*g-	g-	γ-
*č-	č-	c-
*-ft-	-ft-	-vd-
*-xt-	-xt-	-γd-

За С. В. Кулландою

Початкова загальноіранська	Похідна скіфська	Приклади
*d	*l (окрім γd, nd)	Παραλάται = paraδāta- Παιρίσαλος = Παιρισάδης
*xš-	*š/s-	Σαιταφάρνης < *Xšaitafarna Ῥευσίναλος < Ῥευξιναλῶς
*ś	*θ	Σπαργαπείθης < *Spargapaiśa- Ἀριαπείθης < *Aryapaiśa-
*-nt-	*-d- (?)	Μαδύης < *mantu- Ἀμάδοκοι < *a-mantu-ka-
*-θ-	-ø- (?)	*pāyah < *paθayah (з Ἐξαμπαῖος)
*-š-	-ø- (?)	σποῦ < *spaḱsu καραρύες < *kərəšaru-
*h-	-ø- (?)	Ἀτέας < *Hatya-
*tṷ	*t (?)	Τάξακις / Τόξαρις < *Tṷaxša-ka- Σκόλοτοι < *Skula-tva
*ṷ-	ø (?)	Ὄρικος < *Ṷarika-/Ṵaryaka-

За М. Д. Бухаріним

• д. іран. *d > сх. іран. *δ > скіф. *l (λ);
• монофтонгізація дифтонгів, що передавалися давньогрецькою за допомоги коротких голосних: д. іран. *au > скіф. *ō > грецька ο;
• початкове д. іран. *xš- > скіф. *s/š.

За С. Р. Тохтасьєвим

• закрита артикуляція скіф. *u — передача переважно грец. ο, інколи грец. υ;
• праір. *d > сх. іран. *δ > скіф. *l;
• праір. *ś (*ć) > скіф. *θ (відомі й *ś > *s);
• праір. *gh+t > скіф. *γd;
• праір. *k+t > скіф. *xt;
• праір. *śṷ (*ćṷ) > скіф. *sp;
• праір. *au > скіф. *ō.

Дуже цікавим додатком для вивчення мови скіфів (принаймні на останню половину V ст. до н. е.) є комедія Арістофана «Жінки на святі Тесмофорій», яку було написано ним до/близько 410 р. до н. е.. Отже, як особливості вимови Скіфа, серед іншого, визначено наступне:

• аттичні аспірати θ, φ, χ вимовлялися як проривні τ, π, κ;
• наявність початкової h- (х-);
• відсутність різниці між довгими голосними ī та ē (відтворення еллінської «сильної» [e] «слабкою» [i]);
• відсутність кінцевих -ν та -ς.

Показовою є й вимова Скіфом антропоніму грец. Ἀρτεμισία — *Artamṷxšā (< грец. Ἀρταμουξία).

Резюмуючи

З більшою чи меншою впевненістю характерними особливостями мови скіфів наразі можна визначити наступне (ір. — пра-/загальноіранська мова).

• ір. *aṷ > скіф. *ō (у позиції перед приголосною)

(Διθαγοιαι < *dṷai- + *hau-).

 — ір. *-aṷa- > скіф. *-aṷ-

 — ір. *-aṷa > скіф. *-aṷa

• ір. *d > скіф. *l

(Σκόλοτοι < *skulatā < *skudatṷa; Πάλακος < Palaka < Pāδaka; Παραλάται < paralata- < *paradāta-; Σαύλιος < *Saulya- < *Saudya- тощо).

• ір. *dṷ > скіф. *d (у позиції перед голосною)

(’Ιδανθος (-έμις, -ούρας) < ір. *ṷaidṷant-; Διθαγοιαι < *dṷai- + *hau-).

• ір. *d > скіф. *d, але можливо ір. *dṷ > скіф. *d

(Μαδύης < Madṷa; Ὀκταμασάδης < *hṷaxšta- + *ćad-ṷa).

• ір. *hṷ > скіф. *xṷ

(Άναχυρςις/Ἀνάχαρσις < *an(a)- *hṷ- *aršan-, Ὀποίη < *hṷ-apa(h)-yā)

• ір. *-nd- > скіф. *-nd-

(Κολανδάκης).

• ір. *-ršt- > скіф. *-rt-

(Par/Bar-ta-tū-a < *paršta- + *taṷa-).

• ір. *-rt- > скіф. ? та ір. *θr- / *-θr- > скіф. ?

певної уваги заслуговує повна відсутність у наразі відомих скіфських словах таких сполучень, і взагалі співвідношення *t та *θ, статус останньої залишаються невизначеними.

• ір. *śṷ > скіф. *sp

(ΧΑΡΑΣΠΟΥ, Τράσπιες, Iš-pa-ka-a-a).

• ір. *tṷ > скіф. *t (у позиції перед голосною)

(Τάξακις (-αμις, -αρις) < *taxša- < *tṷaxša-; Σκολότοι < *skulatā < *skudatṷa).

• ір. *ṷ > скіф. *ṷ

залишився як сонант, який у певних позиціях міг звучати як приголосний чи як голосний (короткий та подовжений).

• ір. *ṷa > скіф. *ṷ (за винятком сполучень *dṷa, *tṷa, *-aṷa)

(Ἀργότας < *arg-ṷata та інші з суф. *-ṷt; ’Ιδανθος (-έμις, -ούρας) < *ṷaid-ṷant-a; αυχάται < *aṷah-(a)t-a, Σαύλιος < *saṷa-*di-ya).

• ір. *-xšt- > скіф. *-xt-

(Ἀκτιγαίοˉ < *axšti- + *gai-; Ὀκταμασάδης < *hṷaxšta- + *ćad-ṷa).

• ір. *xt > скіф. *γd

(Ἰγδαμπαίης)

Окремої уваги заслуговують наступні припущення.

1. ір. *ś (*ć) > скіф. *θ

(Σπαργαπείθης / Ἀριαπείθος < *paiθa(h) < *paēs(a)-), ґрунтуючись на якому було висловлено припущення щодо виділення скіфської в окрему мову ще до розділу іранських мов на східну й західну мовні групи. Але щодо геродотових грец. -πείθης виникають питання, а саме — тільки попередньо переглянутих на ресурсі Epigraphy.packhum.org — 171 згадка більше десятка грецьких антропонімів з такою складовою (грец. Ξενοπείθης, Διοπείθης, Νεοπείθης, Κλεοπείθης, Ε̣ὐπ̣ε̣ίθ̣η̣ς, Θεοπείθης, Ἐπιπείθης, Ἀριστοπείθης, Ἀνδροπείθης, Ἀξιοπείθης тощо). Припущення щодо зазначеної особливості у мові скіфів, побудоване на гіпотетичній відповідності згаданих Геродотом імен скіф. Σπαργαπείθης та масагетського Σπαργαπίσης, за близько півсторіччя досліджень не знайшло додаткових підтверджень, й, імовірно, названі антропоніми у передачі Геродота є елінізованими, найімовірніший залишаються етимології М. Фасмера.

2. ір. *xš- > скіф. š/s-
У цьому припущенні слабким місцем є власне матеріал дослідження:

• Σαιταφάρνης — сер. III ст. до н. е., не скіфське;
• Σατραβάτης Σπιθάμεω — сер. IV ст. до н. е. (CIRB 1066) з азійської частини Боспору — з Гермонаси, тобто є велика ймовірність не скіфського походження (сіндське, меотське, савроматське тощо, чи взагалі малоазійське) на додаток за умови належності Σατραβάτης до скіфської, це було б єдиним наразі відомим прикладом *-θr- у цій мові;
• Asampatas Плінія («NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88), яке походить безумовно з боспорських джерел, можливо, й відображає новий щабель розвитку скіфської мови, але для сер. V ст. до н. е. має архаїчніший варіант — геродотове Ἐξαμπαῖος (Ιστορίης, IV, 52, Ιστορίης, IV, 81).

І це не єдине свідчення поступового переходу скіфської від давньо- до середньо-іранського етапу розвитку мови. Починаючи з середини IV ст. до н. е. серед скіфських антропонімів зафіксовано перехід *p (*ph) > *f (Καφακης), який, ймовірно, ще не став регулярним. Якщо прийняти твердження В. Б. Хеннінга щодо африкат у середньоіранських мовах, то в анлауті пізньоскіфського Σεναμωτις ми можемо припустити *c-, яку було відбито на письмі грецькою Σ. Хоча, ці поодинокі факти (за умови, що самі припущення є вірними), найімовірніше, були тільки початком відповідних змін у фонетиці мови скіфів.

Враховуючи повну відсутність текстів скіфською, наразі є можливість для певних припущень щодо морфології скіфської лише на аналізі власних імен.

Отже, можна констатувати наявність категорії роду (чол. та жін.) принаймні на середину V ст. до н. е. Для жіночих імен епіграфічно підтверджено суфікси *-i (Ταβιτί, Ἀπί), *-ā (Ἀργίμπασα). Для чоловічих — *-a. Щодо числа — будь-які свідчення відсутні. Також відсутні будь-які свідчення щодо відмінків та відмінювання.

Для прикметників невідомі категорії числа, роду та відмінки. Можливо припустити суфікс категорій порівняння *-išta (Βορυσθένης) для найвищого ступеня.

У словоутворенні дуже поширеним (відповідно до обсягу матеріалу) є суфікс *-m-, ймовірно як суфікс прикметників, відносних чи первинного утворення (але, можливо, й суфікс іменника у непрямому відмінку).

Ймовірними є *-ṷa — суфікс прикметника від основи іменника та суфікси пасивних імен дії: *-ta (*-θa) — (*dita < *dṷai- + -ta — жах від лякати; *gaita- < *gai- + -ta — життя від жити).

У префіксальному словоутворенні можливо припустити наступні:

• *xṷ-  — добро- (*(x)ṷpayā- < *hṷa-*apah-yā);
• *a-/*an- — не- (*anārya- < *a-*nar-ya).

Грецький алфавіт та звуки скіфської мови
Літера гр. абетки	Звуки скіф.	Приклад	Окремі сполучення	Скіф.	Приклад
α	*a *ā	Ἀριάντας, Ἀτάκεος … Ἀσαίης, Ἀταης …
β	*β	Βαστάκας, Τυρβακος
γ	*γ *h(?)	Ἰγδαμπαίης Ταργιτάος
δ	*d	Ιδανθέμις, Διθαγοιαι
ε	*e *ə	Σεναμωτις, Ἐμινακο̄ …	ει (?)	*ī (?)
ζ	*dz *z	Μαζις Ἀλαζόνες
η	*ē
θ	*θ *č(?)	Θαθαίην, Θατορακος
ι	*i *y	Σκίλουρος, Σαριακος Ἄριαπείθης,
κ	*k	Κοκονακος, Κανιται …	κτ κσ κρ	*xt *xš *xr	Ἀκτιγαίοˉ, Ὀκταμασιάδης Τόκσαμις ΑΚΡΟΣΑ
λ	*l	Λιπόξαϊν, Πάλακος, Κολανδάκης …
μ	*m	Μαδύης, Ιδανθέμις …
ν	*n	Χανάκης, Ἀριάντας …
ξ	*xš	Ἐξαμπαῖος, Αχαξης …
ο	*o *ṷ *ō *xṷ-	ΑΚΡΟΣΑ (?) Τόκσαμις, Θατορακος Βορυσθένης Ὀποίη, Ὀκταμασιάδης	ου	*ṷ (uṷ)	Γνούρος, Σκίλουρος
π	*p	Πατικα, Ἀπί …
ρ	*r	Σαριακος, Ἀρίχο …	ρρ	?	Άναγέρρης (?), Γέρρος
σ / ς	*s *š *c *z	Σκολότης, Ἀργίμπασα … Ἀσαίης Σεναμωτις Ταπερεσαίο
τ	*t	ΤΑΝΟΥΣΑ, Ἀκτιγαίο …
υ	*ṷ *ī	Άναχυρςő, αυχάται Λύκος
φ	*f	Καφακης
χ	*x (kh)	Χανάκης, Άναχυρςő
ω	*ō	Σεναμωτις, Σκώπασις

Місце мови скіфів у східноіранській мовній групі

1. Скіфська та мови «бактрійського кола»

В загальному огляді певних питань іраністики Дж. Едельман зазначає:

Цікавий в методичному плані історико-фонетичний приклад переходу праіранської *d> *l у низці іранських мов регіону Гіндукушу (в пушту, мунджанській, їдга, бактрійській). Цей перехід традиційно розглядався в низці праць як генетично спільний, поєднуючий ці мови в генетичну підгрупу, відмінну від інших іранських мов. Були також спроби пояснити аналогічний перехід *d> *l в іранських мовах інших ареалів впливом бактрійскої мови або їхньою особливою генетичною близькістю з бактрійською. При цьому не враховувалося, що особливо близька спорідненість мов, що входять, в свою чергу, в одну сім'ю, визначається, як відомо, не артикуляційною схожістю рефлексів одиничного давнього прототипу, а … сукупністю системних інновацій, що відрізняють означену групу мов від інших мов цієї родини, менш близьких генетично. Однак залучення інших, не іранських, мов ареалу Східного Гіндукушу показало, що тут перехід *d> *l — ареальне явище, притаманне різним мовам означеного регіону, незалежно від їхньої генетичної приналежності, не тільки іранським. Крім того, він пов'язаний з певною типологією фонологічних структур і фонетичних змін…

Докладніше.

1. «Сукупність системних інновацій» — на наявному скіфському матеріалі визначати зарано, але й відомі «інновації» досить переконливі. Слід зауважити, що бактрійська мова — середньоіранська (за часом) південно-східноіранська мова, відома нам з пам'яток І-VII ст.ст. Бактрійська була рідною мовою кушан, ширше тохарів-юечжі й, імовірно, всі сучасні мови цієї групи (муджанська, пушту, їдга) походять від мов сакаравлів та тохарів-юечжі, які на межі II—I ст.ст. до н. е. розселилися на територіях сучасних Афганістану та Пакистану. Вже на час розселення юечжів та сакаравлів на цих територіях власне скіфську з однієї сторони та мови тохарів та сакаравлів з іншої розділяли більш як 500 років розвитку у різних умовах, в різному оточенні, під різними впливами. Навіть з урахуванням консерватизму кочових народів ми апріорі можемо бачити лише залишки «сукупності системних інновацій».

2. «Ареальне явище» — означений перехід *d > *l залишився без визначення ані природи, ані напрямку запозичень, ані їхнього часу, що, своєю чергою, залишає актуальним припущення щодо «ареальності» цього явища в інші (давніші) часи й у інших ареалах, можливо за часів скіфо-сибірської культурної спільноти, до міграції скіфів до Пн. Кавказу, тобто існування певної діалектної групи ще у праіранській мові.

Щодо сумнівності переходу d > δ > l у мові скіфів («діалекті „царських“ скіфів») у часи їхніх закавказьких навал, висловлено досить аргументовані тези.

Щодо «різних» діалектів різних племен скіфської орди, то наразі можна обґрунтовано говорити лише про дві її етноскладові — власне скіфів та залучених кімерійців (доскіфський елемент). Відповідно, логічними були б й дві мови (чи групи говірок). Як приклад — нічого не заважає бачити у таких словах, як грец. Τάναϊς, Βορυσθένης, Σκύϑαι доскіфський (кімерійський) елемент. Щодо скіфів та кімерійців слушною є наступна думка:

В цілому, мені здається, точка зору, згідно з якою кімерійці в період своїх вторгнень в Передню Азію були носіями «ранньоскіфської» археологічної культури, залишається найбільш обґрунтованою. До тієї ж культури, імовірно, належали і історичні скіфи. Йдеться про дві групи, які були дуже близькі між собою з культурної, а також, ймовірно, мовної та етнічної точки зору, але все ж досить чітко розрізнялися.

Історико-фонетичні особливості мов скіфів та бактрійської
Праір.	Бактр.	Скіф.		Праір.	Бактр.	Скіф.		Праір.	Бактр.	Скіф.
*b; *g	*β/*v; *γ	*β; *γ		*nč	*nζ	?		*hr	*r	*xr
*d	*l	*l		*-p-, *-t-, *-k-	*-b-, *-d-, *-γ-	*-p-, *-t-, *-k-		*xr	*xr	?
*θ	*h	*θ (?)		*č, *ǰ	*c, *ʒ > *s, *z	*c, *ʒ		*hṷ	*xo	*xṷ
*-k-	*-γ-	*-k-		*xt	*γd	*γd		*rš	*š	?
*dṷ	*lβ, *β	*d		*ft	*vd	?		*rž	*z	?
*tṷ	?	*t		*xšt	*xt, *xš	*xt		*rz, *rs	*rz, *rs	*rz, *rs
*θṷ	*lf	?		*xšn-	*xn	?		*rst	*št	*rt
*nd	*nd	*nd		*śṷ	*sp	*sp		*rn	*r	*rn
*nt	*nd	*nt		*fš	*f, *x	?		*ṷr	*r	*ṷr
*nk	*ƞg	*nk		*štk	*šk	?		*xš	*š	*xš / *š
*mk	*ƞg	*mk		*sr	*š	?		*au	(*ava >) *ō	*ō
*nθ	*h	*nθ		*-str-	*-š-	?		*ṷa	*va	*ṷ
*ns	*s	?		*θr	*hr, *r	?

Паралелі відомих антропонімів скіфів та саків
Скіфи (скіф. мова)	Сакаравали (мова індо-скіф.)	Праір. основа (можливий варіант реконструкції)
Λύκος	ΛΙΑΚΟ / liako	*di̭ā- (Lyāka)
Πατικα	Patika	*pat-
Σπαλω (?)	ΣПАΛYРІОΣ / Spalahoro Spalagadamasa	*spād- (Spālūra / Spālaura; Spālaγdama)

2. Скіфська мова та сармато-осетинські діалекти

Тривалий час скіфську мову розглядали як певний етап розвитку (через сарматську чи сармато-аланську) осетинської мови. У виданні «Етимологічного словника іранських мов» щодо співвідношення скіфської, сарматської та осетинської визначено лише те, що вони східно-іранські й як «скіфо-сарматські діалекти та продовжуючу один з них (або їхню споріднену групу) осетинську». Досліджувачі власне скіфської більш категоричні.

«… Теорію скіфо-сарматсько-осетинського мовного континууму має бути відкинуто. В історичний період мову причорноморських скіфів (власне, „царських скіфів“), з одного боку, і сарматську (і, ймовірно, її раніший щабель — савроматську) з осетинською, з іншого, поєднує тільки те, що обидві вони іранські, а саме східно-іранські …»

Джерела

як джерела використано виключно академічні праці щодо скіфської мови, видані починаючи з публікації Вітчака К. Т., тобто з 1992 р., в яких висловлено різні (часом протилежні) думки

• (рос.) Витчак К. Т. Скифский язык: опыт описания. Вопросы языкознания № 5, 1992, с. 50-59.
• (рос.) Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.
• (рос.) Иванчик А. И. К вопросу о скифском языке. ВДИ № 2. 2009.
• (рос.) Тохтасьев С. Р. Иранские имена в надписях Ольвии I—III вв. н.э. // Commentationes Iranicae. Сборник статей к 90-летию Владимира Ароновича Лившица. Санкт-Петербург. Нестор-История. 2013. 672 с. /
• (рос.) Кулланда С. В. Скифы: язык и этногенез. М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2016, 232 с. ISBN 978-5-91244-141-7