Південна група військ
Півде́нна гру́па військ — військово-територіальне формування Радянської Армії, одна з 4-х подібних груп радянських військ, що дислокувалася на території Болгарії і Румунії з 1945 по 1949 та Угорщини з 1956 по 1992 роки.
| Південна група військ | |
|---|---|
| На службі |
1945–1949 1955 — 21 червня 1991 |
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР |
| Вид |
.svg){kind=small} Радянська армія |
| Тип | сухопутні війська |
| Війни/битви | Операція «Дунай» |
| Командування | |
| Визначні командувачі |
|
Свою назву і правовий статус група військ отримала у результаті угоди, укладеного між СРСР і Угорщиною 28 травня 1957 року, що визначив правовий статус радянських військ, що знаходилися в Угорщині.
Історія ред.
Південна група військ ІІ-го формування виникла після розформування у 1955 році Центральної групи військ, що дислокувалася у Австрії і Угорщині, в результаті виведення радянських військ з території Австрії відповідно до мирного договору, підписаним між СРСР і Австрією. Південна група військ (Будапешт) підпорядковувалася Головкому Південно-західного напряму.
Основу бойових частин Південної групи військ складали частини 9-ї гвардійської загальновійськової армії (штаб — Секешфегервар).
Авіаційну підтримку здійснювала 36-та повітряна армія.
Склад військ ред.
Командувачі військами групи ред.
І формування (Болгарія та Румунія) ред.
- Маршал Радянського Союзу Толбухін Ф. І. (1945—1946);
- генерал-полковник Цветаєв В. Д. (1946—1949);
ІІ формування (Угорщина) ред.
- генерал-полковник М. І. Казаков (1956—1960);
- генерал-полковник М. Т. Нікітін (1960—1961);
- генерал армії П. І. Батов (1961—1962);
- генерал-полковник К. І. Провалов (1962—1969);
- генерал-полковник Б. П. Іванов (1969—1975);
- генерал-полковник Ф. П. Кривда (1975—1979);
- генерал-полковник В. І. Сівенок (1979—1982);
- генерал-полковник К. О. Кочетов (1982—1985);
- генерал-полковник А. А. Демидов (1985—1988);
- генерал-полковник М. П. Бурлаков (1988—1990);
- генерал-лейтенант В. Е. Шилов (1990—1992).
Див. також ред.
Посилання ред.
| Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (жовтень 2018) |