Вікіпедія

Процес над найманцями в Луанді

Проце́с над на́йманцями в Луа́нді (порт. Julgamento dos Mercenários em Luanda, англ. Luanda Trial) — судовий процес у столиці Анголи Луанді, що відбувся в червні-липні 1976 року. 13 британських і американських громадян звинуватили в найманстві в ангольській громадянській війні на боці антиурядового руху НФЗА і його лідера Холдена Роберто[ru]. Завершився чотирма виконаними смертними вироками. Процес став успішною пропагандою режиму НРВА.

Предмет процесу і склад суду ред.

У лютому 1976 року бійці Народних збройних сил звільнення Анголи (ФАПЛА) і кубинського експедиційного корпусу взяли в полон 13 найманих бойовиків антиурядового руху НФЗА (10 британців і 3 американців). Вирішили провести показовий процес, який юридично і символічно підкреслив би перемогу марксистського уряду НРВА в ангольській громадянській війні.

Слідство велося службою держбезпеки ДІСА[ru]. 26 травня 1976 було сформульовано обвинувальний висновок для Tribunal Popular Révolucionario — Народно-революційного трибуналу[1]. 5 червня представник ДІСА Луїш ді Алмейда оголосив про доведену вину найманців і про намір «посадити на лаву підсудних не тільки їх, але і британський і американський імперіалізм». Через день міністр юстиції Діогеніуш Боавіда відкрив тематичну виставку з речовими доказами. 9 червня в Луанді була проведена масова демонстрація з вимогою смертних вироків всім обвинуваченим[2][3].

11 червня 1976 в Луанді почалися судові засідання. Головою суду був генеральний прокурор Народної Республіки Ангола Ернешту Тейшейра да Сілва[4], четверо інших суддів представляли офіцерський корпус ФАПЛА, ангольське телебачення і жіночу громадську організацію, афілійовану з МПЛА. Державне обвинувачення представляв прокурор Мануел Руй Алвіш Монтейру.

Обвинуваченим були надані ангольські адвокати. До захисту американських підсудних ангольські влади допустили адвокатів з США Роберта Сеснера і Білла Вілсона[5].

Засідання велися португальською мовою з офіційними перекладами на англійську, французьку, іспанську та російську. Були присутні понад 100 ангольських та іноземних журналістів[2], 42 офіційних спостерігачів з 37 країн[6].

Підсудні та звинувачення ред.

Перед судом постали:

Всі підсудні проходили військову службу і мали військові спеціальності. Четверо мали досвід у військовій справі — Георгіу брав участь в північноірландських зіткненнях, Грильйо, Герхарт і Акер пройшли війну у В'єтнамі. Один з них — Грильйо — мав і командний досвід, але тільки на рівні взводу.

Семеро з тринадцяти належали до одного підрозділу: Маккензі, Маршан, Вайсман, Еванс, Форчун, Макінтайр служили під командуванням Георгіу-Каллена.

Георгіу, Маккензі, Баркер, Вйсман, Маршан, Лоулор, Еванс, Форчун, Макінтайр були громадянами Великої Британії; Герхарт, Грильйо, Акер — громадянами США; Наммок — громадянином Ірландії, проте жив він у Лондоні, завербований був там же і розглядався як британський найманець.

Майже всі вони ставилися до соціальних низів — пролетаріату, безробітним, люмпенів. Винятком був Грильйо — він походив з багатої й впливової аргентинської сім'ї, але й він до моменту вербування в Анголу втратив колишній статус і належав до люмпен-криміналітету. Троє — Георгіу, Баркер, Грильйо — були раніше судимі за кримінальні злочини.

Всім їм інкримінувалася наймана служба в збройних формуваннях (ЕЛНА[ru]) антиурядового НФЗА й участь у громадянській війні з урядом МПЛА[7]. Маккензі, Макінтайр, Маршан, Вайсман і Еванс становили спецпідрозділ Killer Group під безпосереднім керівництвом Георгіу — вирізнялися особливою ефективністю в прямих зіткненнях і засідках[2]. Георгіу, Маккензі, Баркеру, Грильйо звинуватили через їхні командні пости в ФНЛА, яка відігравала головну роль у військовому опорі урядовим військам. Точних юридичних підстав для відповідальності за найманство в той час не існувало[8], проте суд керувався інструкцією МПЛА від 1966 року (коли керівна партія Анголи була одним з кількох партизанських рухів країни).

Найважчі звинувачення — в тому числі у вбивствах, застосуванні тортур, насильства над цивільним населенням — були висунуті відносно Георгіу[9]. Головне з них полягало в розстрілі групи підлеглих найманців, які намагалися втекти з загону — це сталося 1 лютого 1976 в районі Макела-ду-Зомбу (провінція Уїже)[10]. За цим звинуваченням Георгіу розшукувався також у Скотленд-Ярді[3]. Найближчим до Георгіу в цій акції розглядали Маккензі[4].

Одинадцять підсудних були у в'язниці Луанди, двоє — Маккензі та Грильйо — у військовому госпіталі, де їм надавалася медична допомога[11] (у важко пораненого Маккензі була ампутована нога, в залі суді він перебував в інвалідному кріслі[4]).

Політична спрямованість процесу ред.

Громадянська війна в Анголі мала виражену ідеологічну складову. ФНЛА був антикомуністичною організацією, а МПЛА займало прокомуністичні, прорадянські позиції. Однак майже всі обвинувачені наполягали на своїй аполітичності. Деякі з них стверджували, що вважали заїрскую столицу Кіншасу — через яку добиралися до місця виконання контракту — столицю Анголи й були впевнені, що там не відбувається нічого поганого, оскільки в цей пункт літають літаки солідних авіакомпаній[12]. Головний обвинувачений Георгіу — якого лідер ФНЛА Холден Роберто[ru] вважав «людиною феноменальної мужності» — дав ствердну відповідь на запитання, чи погодився б він перейти на сторону МПЛА за умови підвищеної оплати.

Мені абсолютно наплювати на ФНЛА. Я приїхав сюди, в Анголу, не тому, що маю щось проти комунізму або кубинських і ангольських військ. Я взагалі не така людина, яка проти кого-небудь. Я приїхав сюди тільки через гроші, не через щось більше.

— Густаво Марсело Грильйо [13]

Єдиний винятком був американець Деніел Герхарт (працівник з Меріленду, ветеран В'єтнамської війни)[14]. Він мотивував своє прибуття в Анголу антикомуністичними поглядами й відкрито декларував їх.

Я приїхав, як і інші, заробити трохи грошей. А заодно боротися з комунізмом. Я думаю так само, як і мої земляки. Я не вмію ясно і чітко висловлюватися на такі теми. Але якщо хочете, щоб я був відвертий, будь ласка. Я розумію під комунізмом щось північнокорейське.

— Дэниэл Фрэнсис Герхарт [13]

З іншого боку, Густаво Грильйо (американський гангстер аргентинського походження, в'єтнамський ветеран, командир взводу морської піхоти й учасник оборони Г'юе) виступив з демонстративним каяттям. Він висловив гарячі симпатії до режиму МПЛА, дякував владі «народної республіки», захоплювався «рівністю і справедливістю», викривав американське суспільство як «жахливе» і «побудоване на знущанні сильного над слабким»[15].

В результаті Герхарт — взятий в полон через кілька днів після прибуття в Анголу, який не встиг взяти участь ні в одному бою[16] і не обвинувачений у вбивствах — був оголошений агентом ЦРУ й отримав вирок — смертну кару. Водночас Грильйо — який розстріляв полонених солдатів ФАПЛА — «з урахуванням поведінки на суді» відбувся тюремним ув'язненням.

Різниця вироків Герхарта і Грильйо однозначно продемонструвало політико-ідеологічний характер суду. Ця спрямованість практично не ховалася. Вона швидше підкреслювалася і в промовах прокурора Алвіш Монтейру, і в виступах ангольських адвокатів, які фактично підтримували обвинувачення. Американський адвокат Роберт Сеснер і його британські колеги наголошували на відсутність правової бази покарання за найманство[2], проте суто юридичні аргументи ігнорувалися судом. Звинувачення вимагало страти для всіх тринадцяти осіб.[11]

Водночас суд не допускав відвертого неправосуддя, що спростовується фактами. Двоє військовослужбовців ФАПЛА — свідки звинувачення були арештовані, коли Маккензі документально продемонстрував хибність їхніх показань.[4]

Процес найманців став помітною віхою ангольського політичного протиборства. МПЛА і його міжнародні союзники досягли серйозного пропагандистського ефекту. Боротьба з керівним режимом Луанди вкорінилася у свідомості світової громадськості як воєнний злочин.

Вироки ред.

Вироки оголошувалися 28 червня 1976 року. Костас Георгіу, Ендрю Маккензі, Деніел Герхарт і Джон Баркер були засуджені до смертної кари, Густаво Грильйо, Кевін Маршан і Майкл Вйсман — до 30 років тюремного ув'язнення, Джон Лоулор, Колін Еванс і Сесіл Форчун — до 24 років, Малькольм Макінтайр, Джон Наммок і Гері Акер — до 16 років.

Вирок стосовно Георгіу був цілком передбачуваний. Він зробив ряд вбивств, застосовував тортури й з самого початку взяв на себе повну відповідальність за себе і за своїх підлеглих. «Полковник Каллен» був єдиним з підсудних, хто в останньому слові не каявся і не просив про поблажливість[17]. В обвинувачувальному висновку він характеризувався як людина «фашистського менталітету». Майже всі інші підсудні говорили про страх перед командиром і цим пояснювали свої дії[10].

На процесі «полковник Каллен» тримався твердо, але виступав плутано і багатослівно. Деякі спостерігачі сумнівалися у психічній адекватності Георгіу, чому сприяли свідоцтва про його патологічну жорстокість. Георгіу ніяк не реагував на пафос звинувачення або висловлював зневагу до суду. Інших підсудних він як і раніше вважав своїми підлеглими, іноді змушував їх мовчати одним кинутим поглядом. Спроби психологічного впливу — вони робилися, щоб домогтися демонстративного каяття — Георгіу начисто ігнорував[18]. Попри свою твердість, співчуття іноземних спостерігачів він не викликав.

Маккензі звинувачувався в тому ж вбивстві дезертирів і визнавав це, хоча посилався на наказ Георгіу[19]. Баркеру інкримінувалося командування гарнізоном ФНЛА в Санту-Антоніу-ду-Заїрі[ru] і запеклий опір урядовим військам, що призвело до численних жертв.

Однак страта для Герхарта викликала подив і протести. Лейбористський прем'єр-міністр Великої Британії Джеймс Каллаген звернувся до президента Анголи Агостіньо Нето з проханням помилувати засуджених. Нето відповів демонстративною відмовою[20]. Страта відбулася на наступний день після його виступу.

Виконання вироку ред.

10 липня 1976 року Георгіу, Маккензі, Герхарт і Баркер були розстріляні спецкомандою військової поліції МПЛА[21] (Маккензі піднявся з інвалідного візка, щоб зустріти смерть стоячи). Грильйо, Акера, Макінтайра, Вайсмана, Маршана, Лоулора, Еванса, Форчуна і Наммока ув'язнили в Луанді[22].

27 травня 1977 року при спробі державного перевороту в Анголі[ru] ортодоксально-комуністичні путчисти Ніто Алвеса захопили в'язницю і запропонували ув'язненим найманцям приєднатися до заколоту. Всі вони відмовилися покинути камери[23].

Звільнення ред.

Гриль і Акер (а також американський льотчик Джеффрі Тайлер, захоплений в 1981) були звільнені в 1982 році. В обмін на трьох американців і тіла трьох убитих південноафриканців антикомуністичні повстанці УНІТА звільнили 94 полонених солдатів урядових військ, двох радянських льотчиків, радянського прапорщика Миколу Пестрецова і кубинського солдата, а також передали тіла чотирьох убитих. Домовленість з лідером УНІТА Жонашем Савімбі була досягнута за активної участі майбутнього президента США Джорджа Буша-старшого (на той момент — віцепрезидента в адміністрації Рональда Рейгана) і посередництва Замбії[24].

Цікаво, що після звільнення, Грильйо відмовився коментувати свої антиамериканські інвективи і хвали режиму МПЛА, вимовлені на суді. Коментатори припустили, що мета таких промов складалася в тому, щоб уникнути смертної кари — і вона була досягнута. При цьому Грильйо дав зрозуміти, що має намір зайнятися бізнесом з ангольськими партнерами[15].

Макінтайр, Маршан, Уайсман, Лолар, Еванс, Форчун і Наммок вийшли на свободу в 1984 році після тривалих анголо-британських переговорів[25].

Примітки ред.

  1. ↑ Angola CRIME AND PUNISHMENT. Criminal Justice System. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  2. ↑ а б в г The Laws of War and the Angolan Trial of Mercenaries: Death to the Dogs of War. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 25 березня 2022.
  3. ↑ а б 1976: Mercenaries trial begins in Angola. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  4. ↑ а б в г PERJURY CHARGED AT ANGOLA TRIAL. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 6 грудня 2020.
  5. ↑ LAWYER ARRIVES FOR ANGOLA TRIAL. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  6. ↑ Trübes Kapitel. Архів оригіналу за 26 лютого 2019. Процитовано 6 грудня 2020.
  7. ↑ La Guerra en Angola (Cuba) — Кубинские кинодокументы. 3:36-3:40 — предположительно Густаво Грильо и Джон Наммок; 4:53-4:59 — предположительно Гарри Акер (ранен); 5:00-5:10 — предположительно Дэниэл Герхарт (в берете). Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  8. ↑ Судьба Даниэля Герхарта и юридические права «солдат удачи». Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  9. ↑ O fim dos mercenários na rota da Damba. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 6 грудня 2020.
  10. ↑ а б COURT IN ANGOLA HEARS MERCENARY. Архів оригіналу за 16 червня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  11. ↑ а б Death Sought for Mercenaries in Angola. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  12. ↑ Леонид Кузнецов. «Дикие гуси» на мутной воде. М. «Молодая гвардия», 1980
  13. ↑ а б АНГОЛА: КРАХ МИФА О НАЕМНИКАХ. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  14. ↑ Epitaph for a Dead Mercenary: A Brave Widow with Four Young Children Vows, 'I Will Cope'. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  15. ↑ а б 'Romantic' Ex-Mercenary Says He Would Return to Angola. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  16. ↑ 1976: Costas Georgiou and three other mercenaries in Angola. Архів оригіналу за 19 грудня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  17. ↑ 13 MERCENARIES OFFER APOLOGIES. Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  18. ↑ The Strange Journey of Costas Georgiou aka «Colonel Callan». Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 6 грудня 2020.
  19. ↑ El «coronel Callan» se responsabiliza de sus hombres. Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 6 грудня 2020.
  20. ↑ Search Results for ‘luanda trial’. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
  21. ↑ 4 Mercenaries Are Executed in Angola. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 6 грудня 2020.
  22. ↑ Ангола — это Россия по-чёрному. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 6 грудня 2020.
  23. ↑ Чёрная Россия. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 6 грудня 2020.
  24. ↑ 3 HELD BY ANGOLA RETURN TO U.S. Архів оригіналу за 8 вересня 2021. Процитовано 6 грудня 2020.
  25. ↑ ANGOLA. BRITISH MERCENARIES RELEASED AFTER 8 YEARS. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 6 грудня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Процес_над_найманцями_в_Луанді&oldid=35077725