Польсько-литовська війна
Польсько-литовська війна 1920 року — збройний конфлікт між Польщею і Литвою через територіальні суперечки з приводу Віленського краю.
| Польсько-литовська війна | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Війна за незалежність Литви | |||||||
 Парад польської кавалерії в Сейнах | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Польща (де-юре до 7 жовтня 1920; де-факто протягом всієї війни)
|
 Литва
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Адам Неневський |
Сільвястрас Жукаускас
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| Польські дані: 20.000 Литовські дані: 30.000 |
Польські дані: 8.000 Литовські дані: 7.000 | ||||||
Причини війни ред.
У 1918 році внаслідок розпаду Російської імперії та поразки Німецької імперії в Першій світовій війні Литва та Польща здобули незалежність. Політична верхівка Литви (Тариба) хотіла збудувати незалежну Литву в її історичних межах. Водночас політичні кола відновленої Польської держави прагнули відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року. Литва, на думку поляків, мала б знову опинитися в складі федерації з Польщею.
Каменем спотикання між Польщею і Литвою стало питання Вільнюса (Вільно) і Віленської області. Вільнюс був давньою столицею Литви, однак місто було дуже полонізоване. Більшість населення Вільнюса складали поляки і євреї. Місцеві поляки вороже ставилися до ідеї незалежності Литви і прагнули приєднання Вільно і Віленської області до складу Польщі. Польський уряд їх підтримував.
У січні 1919 року, напередодні взяття Вільнюса Червоною армією, місцеві поляки підняли антилитовське повстання. Литовці були змушені залишити місто, однак поляки не змогли втримати владу у своїх руках через прихід більшовиків.
Улітку 1919 року польські війська розбили більшовицькі частини і ліквідували Литовсько-Білоруську радянську республіку. Вільно знову опинилося під владою Польщі.
Початок війни ред.
Під час наступу польської армії в союзі з частинами Симона Петлюри в Україні під час радянсько-польської війни радянський уряд уклав Московський договір про визнання незалежної литовської держави (зі столицею у м. Вільнюсі і великими територіями на південному сході від міста, включаючи Гродно, Ошмяни, Ліду) 12 липня 1920 року. 14 липня 1920 року Червона армія (3-й кавалерійський корпус Р. Гая) повторно зайняла м. Вільно, 19 липня — м. Гродно, однак формально передані Литві території контролювалися радянськими воєначальниками. Лише після евакуації червоних частин (26 серпня) у м. Вільно 28 серпня вступили литовські війська.
22 вересня польські війська розпочали новий наступ, що місцями супроводжувався сутичками між польськими і литовськими частинами. Після форсування річки Німан в районі міста Друскінінкай польські частини 25 вересня зайняли м. Гродно. Для запобігання подальших зіткнень під тиском військової контрольної комісії Ліги Націй в м.Сувалки 7 жовтня 1920 року було підписано договір, що передбачав припинення бойових дій, обмін полоненими і демаркаційну лінію, яка розмежувала б литовські та польські території. Отже, більша частина Віленського краю опинилася під контролем Литви.
Виступ Желіговського ред.
Договір мав вступити в дію 10 жовтня 1920 року, але напередодні, 9 жовтня, польські війська 1-ї литовсько-білоруської дивізії генерала Люціана Желіговського зайняли м. Вільно. 12 жовтня Люціан Желіговський проголосив себе верховним правителем створеної ним держави «Серединна Литва» (до проведення виборів в орган, уповноважений вирішувати долю краю)[1]. Бойові дії на вимогу Ліги Націй було припинено після битв під Гедройцами (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада). Після цього Ліга Націй намагалася врегулювати конфлікт шляхом створення федерації (План Гіманса), але безрезультатно.
Наслідки війни ред.
За резолюцією Віленського сейму, утвореного виборами 8 січня 1922 року, ухваленою 20 лютого 1922 року, і Акту возз'єднання Віленського краю, ухваленого Установчим сеймом у Варшаві 22 березня 1922 року, Віленський край в односторонньому порядку увійшов до складу Польщі[2].
Литва визнала анексію Віленського краю Польщею тільки 1937 року. 10 жовтня 1939 року, після ліквідації Польської держави, СРСР повернув Вільно (частину Віленського краю) незалежній Литві. У жовтні 1940 року до складу Литви було передано частину Віленського краю та частину території БРСР.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Томас Чивас, Арас Лукшас (18 липня 2003). Договор, принесший разочарование. Мир. Ресурс «ИноСМИ». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
7 октября 1920 года в Сувалках уполномоченные делегации Литвы и Польши подписали соглашение о перемирии, которое должно было начаться 10 октября. В соглашении была оговорена демаркационная линия между двумя государствами, по которому Вильнюс отходил Литве. Но накануне вступления в силу соглашения польский генерал Люциан Желиговский, инсценировав бунт польских солдат и жителей Вильнюсского края, резким броском занял Вильнюс и создал здесь государство Срединной Литвы.
- ↑ A. Srebrakowski, Sejm Wileński 1922 roku. Idea i jej realizacja, Wrocław 1993, A. Srebrakowski, Stosunek mniejszości narodowych Litwy Środkowej wobec wyborów do Sejmu Wileńskiego [Архівовано 2020-07-16 у Wayback Machine.],A. Srebrakowski, Konflik polsko_litewski na tle wydarzeń roku 1920 [Архівовано 2020-09-30 у Wayback Machine.]