Повна колегія (Венеція)
Повна колегія (вен. Pien Collegio) — головний виконавчий орган Венеційської республіки, який наглядав за повсякденним управлінням і готував порядок денний для Венеційського сенату.
Склад ред.
Повна колегія складалася з дожа Венеції та решти Синьйорії — шести членів Малої ради (герцогських радників) і трьох голів Ради сорока — а також трьох груп savi («мудреці»), колегії з особливими обов'язками: шість членів Savi del Consiglio, п'ять членів Savi di Terraferma (відповідає за фінансові та військові справи), і члени Savi agli Ordini (відповідальний за морські справи)[1]. Як і в інших вищих магістратах Венеції, були встановлені обмеження щодо права на посаду savi: члени обиралися з Венеційського сенату, перебували на посаді протягом шести місяців і не могли бути переобраними на ту саму посаду протягом трьох або шести місяців після цього. Щоб забезпечити безперервність роботи, призначення «мудреців» (savio) в колегії відбувались не одномоментно, а поетапно, з шестимісячним терміном перебування на посадах, починаючи з 1 жовтня, 1 січня, 1 квітня та 1 липня[1].
Функції ред.
Повна колегія збиралася щодня під головуванням дожа, а Savi del Consiglio визначали порядок денний її засідань[2]. Колегія зачитувала доповіді та депеші, приймала іноземних послів і готувала всі питання, що виносились на голосування в Сенаті[2]. Колегія могла за власною ініціативою подавати пропозиції для голосування в Раді десяти, особливо з нагальних питань фінансів чи закордонних справ[2].
Колегія мала право розпоряджатися державними коштами на загальну суму до 25 золотих дукатів[3]. Разом з радниками Consultori in Iure Колегія також відповідала за відносини з церквою, зокрема за прийом єпископів і прелатів, які відвідували Венецію[3]. Вона вирішувала питання про церковні бенефіції та патронати, привілеї підлеглих міст Республіки та збори податку на сіль (gabelle)[3].
Влада колегії зросла з 1526 року, коли вона отримала право приховувати від Сенату будь-які дії, які вона вважала за потрібне зберігати в таємниці[3]. Разом з тим, що Колегія також отримала повноваження видавати укази між засіданнями Сената, а також призупиняти дію указів Великої ради (за умови, що цей захід був підтверджені під час наступної сесії Великої ради), до XVIII століття Колегія стала найвпливовішою установою Венеційської республіки[3].
Примітки ред.
- ↑ а б Chambers, Fletcher та Pullan, 2001, с. 43.
- ↑ а б в Lane, 1973, с. 256.
- ↑ а б в г д Da Mosto, 1937, с. 23.
Джерела ред.
- Chambers, David Sanderson; Fletcher, Jennifer; Pullan, Brian, ред. (2001). Venice: A Documentary History, 1450-1630. University of Toronto Press. ISBN 978-0-802084248.
- Da Mosto, Andrea (1937). L'Archivio di Stato di Venezia. Indice Generale, Storico, Descrittivo ed Analitico. Tomo I: Archivi dell' Amministrazione Centrale della Repubblica Veneta e Archivi Notarili (італ.). Rome: Biblioteca d'arte editrice. OCLC 772861816.
- Lane, Frederic Chapin (1973). Venice, A Maritime Republic. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-1445-6.