Орландо Летельєр
Маркос Орландо Летельєр дель Солар (ісп. Marcos Orlando Letelier del Solar, 13 квітня 1932, Темуко, Чилі — 21 вересня 1976, Вашингтон, США) — чилійський економіст і дипломат, Міністр закордонних справ Чилі і міністр внутрішніх справ Чилі в уряді Сальвадор Альєнде.
| Орландо Летельєр | |
|---|---|
| ісп. Marcos Orlando Letelier del Solar | |
.jpg) | |
| Народився |
13 квітня 1932[1][2] Темуко, Чилі |
| Помер |
21 вересня 1976[1][2][…] (44 роки) Вашингтон, США або Вашингтон, Пенсільванія, США[4] ·підрив автомобіля[d] |
| Країна |
 Чилі |
| Діяльність | політик, дипломат, економіст |
| Alma mater | Чилійський університет, Національний інститут Хосе Мігеля Каррериd і Liceo José Victorino Lastarriad |
| Знання мов | іспанська і англійська |
| Заклад | Американський університет, Institute for Policy Studiesd, Ministry of Foreign Affairs of Chiled, Ministry of the Interior and Public Security of Chiled, Міністерство національної оборони Чиліd і Transnational Instituted |
| Посада | minister of Foreign Affairs of Chiled, посол, Minister of the Interior of Chiled і minister of National Defence of Chiled |
| Партія | Соціалістична партія Чилі |
| Брати, сестри | Fabiola Letelierd |
| Діти | Juan Pablo Letelierd |
Життєпис ред.
Закінчив юридичний факультет Чилійського університету. В студентські роки розпочав займатися політичною діяльністю.
У 1955—1959 рр. — аналітик, радник Мідного департаменту при уряді, був звільнений в результаті реструктуризації, проте це було сприйнято громадськістю як звільнення за політичні переконання. У тому ж році вступає до Чилійської соціалістичної партії.
Після весілля разом з сім'єю вирушає до Венесуели, де працює як консультант по мідній промисловості при Міністерстві фінансів. Потім працює старшим економістом та директором кредитного відділу Inter-American Development Bank. Також був консультантом ООН при створенні Азійського банку розвитку.
У 1971—1973 рр. — посол у США. На цій посаді відстоював позицію уряду країни, який в 1971 р. домігся прийняття закону про націоналізацію мідної промисловості. З 1973 року — обіймав посади міністра закордонних справ, внутрішніх справ і міністра оборони Чилі.
В результаті військового перевороту 11 вересня 1973 був заарештований одним з перших керівників країни. Перебуваючи в ув'язненні в концентраційному таборі, на острові Доусон в Магеллановій протоці, а потім — в підвалі військової академії і Військово-повітряних сил в Вальпараїсо, неодноразово піддавався тортурам. Був звільнений під тиском міжнародної громадськості.
З 1975 року працював у США науковим співробітником Інституту політичних досліджень (IPS), співпрацював з рядом інших «лівих» американських і європейських наукових центрів. Вів активну діяльність, спрямовану проти режиму генерала Піночета, активно лобіюючи рішення про ненадання йому кредитів з боку європейських держав. У вересні 1976 був позбавлений чилійського громадянства.
21 вересня 1976 був убитий разом зі своєю секретаркою Ронні Моффітт (її чоловік дістав поранення, але вижив) агентами таємної поліції Піночета[5] у Вашингтоні в ході операції «Кондор».
У фільмі «Кентаври» 1979 року, заснованому на подіях чилійського перевороту 1973 року, головний герой, директор бюро розслідувань, мав ім'я Орландо.
Примітки ред.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в Shepherd F. Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://interactivos.museodelamemoria.cl/victimas/?s=+&cat=0®ion=0&calificacion=0&militancia=0&year2=0
- ↑ Кармен А. Р. Мифотворчество невежд // Латинская Америка. 2007. № 1. С. 15-24.