Нігеро-конголезькі мови
Ніге́ро-конголе́зькі мови є родиною нігеро-кордофанських мов Африки. Поширені на більшій частині Африки, на південь від Сахари, за винятком окремих районів центрального Судану, східної та південної Африки.
Класифікація ред.
За класифікацією Джозефа Ґрінберґа сім'я поділяється на 6 підсімей:
- Західноатлантична
- Манде
- Ґур (вольтійська)
- Ква (гвінейська)
- Бенуе-конголезькі мови
- Адамауа-східна (адамауа-убанґійська)
Характеристика ред.
Уперше значну частину мов, віднесених Ґрінберґом до нігеро-конголезьких мов, було об'єднано в єдину мовну сім'ю Дідріхом Вестерманом, який назвав її західносуданською (1927). Вестерман, на відміну від Ґрінберґа, не включав у сім'ю мови фульфульде, адамауа-східні мови, а також мови банту і бантоїдні, які розглядались як самостійна генетична група, хоча й пов'язані певними подібностями із західносуданськими. Вестерман умовно відносив також до сім'ї мову сонгай, яку Ґрінберґ включив до ніло-сахарських мов. Генетичну єдність нігеро-конголезьких мов встановлено, але їхня внутрішня класифікація змінювалась і доповнювалась, в окремих частинах — досить суттєво. Однак в довідкових цілях в основному продовжує використовуватись генетична схема, запропонована Ґрінберґом.
Типологічно мови досить різноманітні. Як правило, у них багаті системи вокалізму. Важливу роль відіграє фонологічне протиставлення тонів. Питома риса морфології — наявність системи узгоджених іменних класів, виражених за допомогою парних афіксів для однини та множини відповідно. Більшість мов сім'ї зазнали значних спрощень системи іменних класів аж до повної відсутності їх у мовах манде, більшості мов ква та низці інших. Більшість мов безписьмова. Ті, які її мають (наприклад, акан, волоф тощо), використовують латиницю з діакритичними знаками та великою кількістю диграфів. Мови Західного Судану, які мали письмо до європейської колонізації, використовували арабицю в магрибському різновиді. Для деяких мов було розроблено самобутні системи письма — бамум, вай, менде.
Джерела ред.
- Африка: энциклопедический справочник. Т. 2. К—Я. — Москва: Советская энциклопедия, 1987. — 671 с. — С. 263.
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |