Небуття
Небуття́ — відсутність, заперечення буття, не існування взагалі, не існуюча реальність, абсолютний початок усього сущого. Ніщо — спосіб існування небуття. За Демокрітом небуття знаходиться серед буття, наповнюючи і пронизуючи його. [1]
Небуття — онтологічна категорія, що є запереченням поняття «буття». Складність осмислення «небуття», зазначена у свій час ще Парменідом, полягає в наступному: в загальному сенсі, небуття — це відсутність, проте опис відсутності має спиратися на якісь ознаки, а наявність ознак, у свою чергу, обумовлює наявність об'єкта опису. Таким чином, виникає парадокс наявності відсутності.
Антична філософія ред.
Елейська школа ред.
Парменід, родоначальник елейської філософської школи, вперше поставив проблему усвідомлення буття, проводить пряму відповідність між останнім і реальністю. Протиставляючи буття небуття, Парменід відмовляє небуття у самій можливості існування [2]. Відповідно до вчення елейської школи, небуття не існує, внаслідок цього його не можливо помислити, описати раціонально [3]:
|
Можна лише щось говорити і мислити, що є: буття адже Є, а ніщо не є. | 
|
Атомісти ред.
Розвиток філософії атомістів, головним чином завдяки Демокріту і Левкіппу, приніс нове сприйняття поняття «небуття». Тут небуття розглядалося як «порожнеча» (ніщо), і за ним визнавалося право на існування в реальності. Знаменитий постулат Демокріта свідчив, що буття не реальніше, ніж небуття. Атомісти сприймали небуття як якийсь простір, протяжність.
Платон ред.
З розвитком діалектичної філософії Платона знову виникає питання про існування небуття. Оскільки діалектика Платона мала на увазі перехід об'єкта в своє інше (теза про єдність протилежностей), то, отже, буття має переходити в небуття [4]. Таким чином було вироблено тезу про існування небуття, необхідність якого дорівнює необхідності існування самого буття.
Релігія ред.
Християнство ред.
Християнство проповідує буття, (вічне життя), можливе тільки із самого початку. І завжди існував Бог, який завжди мав задум про світ і в певний момент вічності створив небуття (ніщо). З цього небуття Бог потім і створив усіх янголів і матеріальний Всесвіт[5].
Сучасна наука ред.
Згідно з даними сучасної фізики, античне матеріалістично-атомістичне розуміння небуття як порожнього простору позбавлене сенсу, оскільки:
- Навіть абсолютний вакуум з неминучістю містить у собі скалярний полі або океан Хіггса;
- В силу квантової невизначеності неможливо з усією певністю постулювати наявність або відсутність частки в будь-якій області простору без проведення перевірки — якщо ж перевірка проводиться, то вона сама по собі робить простір не порожнім;
- Простір сам по собі є гравітаційним полем, яке має певні ознаки. Наприклад — кривизну. І схильний до квантових флуктуацій.
Таким чином, погляди сучасної фізики на небуття в матеріальному світі Всесвіту близькі до точки зору Парменіда: «небуття немає», хоча філософський погляд є ширшим, розглядаючи існування небуття і за межами спостережуваного Всесвіту.
Примітки ред.
- ↑ Солодуха Н. М. Розуміння онтологічного статусу небуття. Известия КГАСУ. 2006. № 1 (5). С. 127. [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Асмус В. Ф. Антична філософія, с. 44.
- ↑ Парменід, «Про природу», f.VI
- ↑ Асмус У. Ф. Антична філософія, с. 194.
- ↑ Біблія, 2Мак 7:28
Література ред.
- М. Булатов. Небуття // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 415. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Чанишев А. М. Трактат про небуття // Питання філософії. № 10, 1990 [Архівовано 4 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Солодуха Н. М. Буття і небуття як граничні підстави світу // Питання філософії. № 6, 2001 (вказівник змісту) (рос.)
- Солодуха Н. М. Розуміння онтологічного статусу небуття. Известия КГАСУ. 2006. № 1 (5). [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)