Микола Гяуров
Мико́ла Гяуров (болг. Николай Гяуров; нар. 13 вересня 1929 — 2 червня 2004) — болгарський оперний співак (бас), педагог, Народний артист НРБ (1962), Герой Соціалістичної Праці (1976), двічі лауреат Димитровської премії (1959, 1966).
| Микола Гяуров | |
|---|---|
| Николай Гяуров | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 13 вересня 1929 |
| Місце народження | Велинград, Третє Болгарське царство[1] |
| Дата смерті | 2 червня 2004 (74 роки) |
| Місце смерті | Модена, Емілія-Романья, Італія[2] |
| Роки активності | 1955 — 2004 |
| Громадянство | Болгарія |
| Професія | оперний співак |
| Освіта | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського |
| Співацький голос | бас |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | опера |
| Нагороди |
    |
| Діти | Elena Ghiaurovd |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Народився майбутній оперний співак у маленькому містечку Велінград в гористій місцевості на півдні Болгарії.
Розпочав навчання вокалу у Софійській консерваторії у Христо Бримбарова, вдосконалював майстерність в Московскій консерваторії (педагог А. І. Батурин), котру завершив у 1955 році. Свій талант неодноразово демонстрував на міжнародних конкурсах для оперних співаків у Варшаві та Парижі. Дебютував 1955 року на великій сцені в ролі Дона Базіліо в «Севільському цирульнику» Дж.-А. Россіні, ставши незабаром солістом Софійської народної опери.
У 1956–1957 роках він став стажером, а у 1957–1958 — вже солістом Большого театру СРСР.
У подальшому співав в оперних театрах Ла Скала (Італія), Ковент-Гарден (Велика Британія), Віденській державній опері (Австрія), Метрополітен-опера (США) та інших.
Першою дружиною Миколи Гяурова була піаністка Златінка Мішакова. У шлюбі з нею народилося двоє дітей: майбутні диригент Володимир Гяуров та актриса Олена Гяурова.
Другий шлюб співака склався з італійською співачкою Мірелою Френі. Перше знайомство з нею у Миколи Гяурова відбулося ще 1961 року під час спільної гри в опері «Фауст» в Генуї. Френі грала Маргариту, а Гяуров звичну для себе роль Мефістофеля. Одружившись у 1978 році, пара оселилася у власному будинку в Модені. До кінця життя Миколи Гяурова його нова дружина підтримувала і неодноразово виступала разом з ним на сцені.
Репертуар ред.
Виконував як комедійні, так і драматичні партії. Серед них:
- Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж.-А. Россіні);
- Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно);
- Пімен, Варлаам та Борис Годунов («Борис Годунов» М. П. Мусоргського);
- Галицький («Князь Ігор» О. П. Бородіна);
- Креон («Медея» Л. Керубіні);
- Гремін («Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського);
- Даланд («Летючий Голландець» Р. Вагнера);
- Філіп ІІ («Дон Карлос» Дж. Верді);
- Дон Жуан («Дон Жуан» В. А. Моцарта).
Творчість ред.
Гяуров розповідав про виконані їм партії[3]:
|
Мефістофель був партією, котру в якийсь момент я почав співати частіше за інших. Мені тоді здавалось, що для мене навіть зарезервовано апартаменти у Пеклі. Проте це не була улюблена партія. У мене взагалі відсутнє таке поняття. Ті партії, над якими я працюю в даний момент, мене більш за все й займають — це природно. | 
|
Творчість Миколи Гяурова здобула високу оцінку критиків та публіки.
Музиканти Великого симфонічного оркестру імені П. І. Чайковського характеризували співака разом з його другою дружиною наступним чином[4]:
|
|
Вони [Мірела Френі та Микола Гяуров] покорили всіх — і майстерним володінням голосом, і бережливим ставленням до свого «інструменту» та, як наслідок, збереженою тембровою чистотою, і дивовижним артистизмом, коли кожне заспіване слово — легкий штрих у створюваному перед зачарованою публікою образі. ... Проте найголовніше, незвичайне та незнайоме російському слухачу — неймовірна хвиля сонячної енергії та воістину божественної привабливості та простоти, що йшла від необділених світовою славою артистів… |
|
Цей лист було опубліковано у жовтні 2002 року, після того як виступ Френі та Гяурова в Москві було зовсім незаслужено розкритиковано у російських ЗМІ. Дізнавшись про цю доволі негативну реакцію російських музичних критиків на їхній виступ, Гяуров та Френі заявили про те, що більше ніколи не будуть виступати на території Росії.
Пам'ять ред.
У жовтні 2008 року в Болгарії вийшла пам'ятна монета в честь Миколи Гяурова.
Нагороди ред.
- Орден «Стара Планина» І ступеня (Болгарія)
- Орден «13 віків Болгарії» (Болгарія)
- Орден Мистецтв та літератури (Франція)
- Почесний громадянин Старої Загори[5]
Примітки ред.
- ↑ Гяуров Николай // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #120052520 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Інтерв'ю: Мирела Френі та Микола Гяуров. Архів оригіналу за 8 квітня 2009. Процитовано 8 квітня 2009.
- ↑ Лист оркестрантів [Архівовано 11 квітня 2015 у Wayback Machine.], Русский Журнал, 24 Октября 2002
- ↑ Почетни граждани. Библиотека Родина. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 11.05.2018. (болг.)
Література ред.
- Абаджиев А. Николай Гяуров / А. Абаджиев. — М.: Радуга, 1984. — 112 с.
Посилання ред.
- Микола Гяуров, Бас(англ.)
- Микола Гяуров на сайті www.belcanto.ru (рос.)
- Коршиков В. Памяти Николая Гяурова. // Русский базар. — № 25(425), 10—16 июня, 2004. (рос.)
- Отиде си Николай Гяуров(болг.)