Вікіпедія

Мень Олександр Володимирович

Олекса́ндр Володи́мирович Мень (рос. Алекса́ндр Влади́мирович Мень, 22 січня 1935(19350122) — 9 вересня 1990) — священник Російської православної церкви, богослов, проповідник, автор книг з богослів'я, історії християнства та інших релігій.

Олександр Володимирович Мень
рос. Александр Владимирович Мень
фото 1980-х років
Основні відомості
Народження 22 січня 1935(1935-01-22)
Москва
Країна: СРСР СРСР
Альма-матер: Іркутський сільськогосподарський інститут, Ленінградська духовна семінарія
Конфесія: РПЦ МП
Смерть: 9 вересня 1990(1990-09-09) (55 років)
Сергієв Посад
Місце поховання: Q4322910?
Праці й досягнення
Рід діяльності: богослов, письменник, філософ, православний священник
Основні інтереси: теологія
Титул: протоієрей
Сайт: alexandrmen.ru
Додаткова інформація: автор численних праць з історії релігії
CMNS: Мень Олександр Володимирович у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився в Москві, в сім'ї єврейського походження. Прабабуся отця Олександра, Ганна Йосипівна, рано овдовіла, проте одна виховала семеро дітей. У молодості, живучи в Харкові, вона важко захворіла, і її зцілив молитвою сам отець Іван Кронштадтський, залічений православною церквою до лику святих)[1].

 
День пам'яті протоієрея Олександра Меня в Сергієвому Посаді, протоієрей Валерій Малишкін, священник Олександр Колесников, священник Віктор Григоренко

Батько, Вольф Герш-Лейбович (Володимир Григорович) Мень, народився 1902 року в Києві, у дитинстві навчався в єврейській релігійній школі, закінчив два виші, працював головним інженером на текстильній фабриці. Мати — Олена Семенівна Мень народилася 1909 року. З юності тягнулася до християнства. Вивчала в Харківській приватній гімназії православне віровчення.

У шестимісячному віці був охрещений разом з матір'ю. Хрещення здійснив таємно священник Катакомбної церкви архімандрит Серафим (Бітюков).

Навчався О. В. Мень у московській школі в Стрем'янному провулку, яка нині відома як школа № 1060. Вчився в Московському хутряному інституті (1953—1954 роках), потім у Іркутському сільгоспінституті (1955—1958), звідки виключений за релігійні переконання.

1 червня 1958 року був рукопокладений в диякони, за місяць після відрахування з сільгоспінституту. 1 вересня 1960 року (після закінчення Ленінградської духовної семінарії) — у священники в Донському монастирі єпископом Стефаном (Нікітіним), і направлений другим священником в храм Покрову Пресвятої Богородиці в село Алабіно (50 км від Москви).

1964 року отець Олександр був переведений в церкву поблизу станції Тарасівка на Ярославській залізниці, де пропрацював другим священником 6 років.

1970 року о. Олександр був переведений в храм Стрітення Господнього у м. Пушкіно, під Москвою (Ярославська залізниця). У цьому храмі він прослужив другим священником до 1989 року, коли був призначений настоятелем.

9 вересня 1990 року його життєвий шлях був обірваний рукою вбивці, коли він йшов на Недільну літургію; на території Московської області (Сергієв Посад, «рос. Семхоз»). Вбивцю і досі не знайдено.

Творчий шлях ред.

Формування поглядів ред.

Крім отця Серафима (Батюкова) на молодого Олександра Меня справили враження Б. О. Васильєв, М. О. Голубцов та М. Є. Толкачов.

Після відродження православної церкви в 40-х роках духовні діти отців Мечевих, що зберегли життя і свободу, організували в Москві підпільний гурток, який збирався в основному на квартирі Бориса Олександровича Васильєва. Таємний священник, палеонтолог, етнограф і історик, автор книги про Пушкіна (йому належить книга «Духовний шлях Пушкіна». М, 1994 р.), ця неабияка людина пройшла через в'язниці, табори і заслання. Саме Борис Васильєв заохочував Олександра вивчати біблейську історію, стародавній Схід, і завжди закликав погоджувати сучасні наукові знання з вірою.

На ґрунті екменізму в студентські роки контактував з Миколою Євграфовичем Товкачем (1892—1982). Інтелектуал, відкритий світу, професор, доктор хімічних наук, Товкачов допоміг Олександру дізнатися західне християнство.

У підлітковому періоді читав книги з філософії, богослів'я, біології, історії, часто відвідував консерваторію, ходив у зоопарк малювати тварин. Пізніше о. Олександр часто повторював: «Бог дав нам дві книги: Біблію і природу».

У середині 50-х майбутній о. Олександр зближується з другом і прихожанином отців Мечевих — священником Миколою Олександровичем Голубцовим, у минулому дипломованим біологом. Його тоді називали пастирем московської інтелігенції. Микола Голубцов був людиною відкритою і демократичною, здатним вести діалог з невіруючими.

В 50-х роках Олександр познайомився з працями Володимира Соловйова, який з тих пір став його духовним вчителем. Про Соловйова говорив, що той «з'єднав в ньому віру і спадщину Святих отців з філософським мисленням». Але софіологію, апокаліптичний песимізм і утопічні ідеї Соловйова ніколи не приймав. У ті ж роки багато читав стародавніх філософів: Спінозу, Декарта, Лейбніца.

Був у захопленні від книги «Стовп і ствердження істини» Флоренського. Розповідав, що з богословів більше всього зобов'язаний російській релігійній думці: Володимиру Соловйову, Миколі Бердяєву, Миколі Лосському, П. Флоренському, С. Булгакову (ранньому) і С. Франку. Дуже цінував С. Трубецкого. Із західних вважав найважливішим для себе К. Даусена, Гарнака (хоча його погляди в цілому не розділяв), Честертона, Любака. У 1961 році познайомився з працями Тейара де Шардена, який йому був дуже близький. З нових філософів отцю Олександру були найбільш близькі Бергсон, Джеймс.

Ідеї та погляди ред.

Історія Церкви для о. Олександра — це боротьба справжнього християнства з язичницькими нашаруваннями. Мракобісся і обскурантизм вважав ганьбою для християн. У своїй шеститомній праці з історії релігії о. Олександр ясно сформулював своє переконання, що між даними науки і Священним Писанням немає суперечностей. Суперечності бачать ті, хто не знає історії і літературних жанрів Стародавнього Сходу, не вміє читати Біблію. Тому так багато сил він віддав тому, щоб навчити сучасників розуміти Біблію. Його знання біблеїста отримали міжнародне визнання вже в 70-ті роки, коли він був запрошений взяти участь у виданні Брюссельської Біблії (у ній йому належать коментарі до П'ятикнижжя Мойсея і книг Пророків). За кордон він в ті роки не виїжджав, вся робота відбувалася в Москві.

У своїх літературних роботах о. Олександр ставив перед собою, окрім пастирської роботи, такі завдання: 1) проводити синтез Біблії і науки, зокрема історичної, 2) розповідати про церковну історію і життя в Церкві у світлі Євангелія.

О. Олександр вважав, що найважливішими завданнями сучасного пастиря повинні бути проповідь і місія, а найбільша небезпека для християн — замикатися в «благополучному» церковному «гетто».

Книги ред.

Вже в 1959 році він закінчив перший варіант однієї з своїх найкращих книг про Христа — «Син Людський» (Брюссель, 1969, 2 вид. М. 1991). В цій книзі автор подає історію земного служіння Ісуса Христа, Його життєвий шлях через призму тогочасної свідомості людства.

А в 1960 році почав писати шеститомну «Історію релігій» як введення в історію Церкви. В рамках цього дослідження, яке проходило в Алабіно о. Олександром були написані Том 1. «Витоки Релігії», Том 2. «Магізм і єдинобожжя», Том 3. «Біля брам мовчання», ще один варіант «Сина Людського». У тарасовський період — Том 4. «Діонис, Логос, Доля» і повністю перероблено перші три томи шеститомника, який об'єднала назва «У пошуках Шляху, Істини і Життя».

В Новому Селі о. Олександр завершив п'яту книгу своєї історії релігій Том 5. «Вісники Царства Божого»(Брюссель, видавництво «Життя з Богом» 1972 рік) і шостий том Том 6. «На порозі Нового Заповіту»[недоступне посилання з липня 2019](Брюссель, видавництво «Життя з Богом» 1983 рік.).

Ця унікальна праця є деталізованим підручником з історії релігії — від найдавніших часів до сьогодення. Автор проводить читача з прамонотеїстичного минулого, через прадавнє язичництво, грецький і латинський культи, вірування Китаю, Індії і Ірану, монотеїстичну релігію Старого Заповіту — до благовістя Ісуса. Весь цей шлях усвідомлення людства вищої реальності автор подає виключно на основі ґрунтовного аналізу відповідних джерел. Ця титанічна робота отця Олександра тривала понад 20 років і результат її — шість томів історії людського духу.

Бібліологічний словник (в 3 томах) (Москва, 2002)- тритомне видання — це більш ніж 10-річна праця отця Олександра. Це довідкове видання містить тематичні статті по біблейському богослів'ю і біблейській критиці. В нього також включені статті про видатних богословів і учених священнослужителів, церковних письменників і істориків, художників перекладачів і видавців, — тих, чиї праці так чи інакше мають відношення до історії Церкви Христової.

Але не лише ці книги енциклопедичного обсягу, базовані на величезній джерельній базі, залишились у спадок від о. Олександра. Також є дуже цінними: «Перші апостоли», «Таїнство, слово і образ. Про православне богослужіння» (Москва, 1991) «Ісагогіка. Курс по вивченню Святого Письма Старого Заповіту», «Практичне керівництво до молитви», «Читаючи Апокаліпсис» і багато інших статей і нарисів.

Пастирська практика ред.

У часи радянських репресій проти вірян, коли держава забороняла організовувати будь-які збори (молитовні або з вивчення Біблії), о. Олександр, починає організовувати при своєму приході так звані «малі групи». Ці общини християн, сполучені довірою і любов'ю, допомогли багатьом людям по-справжньому прийти до віри, знайти друзів, вивчити Священне Писання, навчитися молитися. У общинах о. Олександра створювалося «середовище», в якому віряни могли б почувати себе вільно.

Критика ред.

О. Олександр Мень базує свій релігійний і історіософський світогляд на еволюціонізмі, науковій критиці Святого Письма, екуменістичному погляді на буття Святої Церкви. Проте ніколи не нав'язував своєї думки, а завжди аргументував свої погляди на історичних джерелах. Він завжди прагнув отримати інтелектуальну і виважену критику своїх поглядів, а зустрічав найчастіше войовничий обскурантизм і абсурдні звинувачення. Попри еволюціонізм, екуменізм і критичний підхід до біблійного тексту — о. Олександр ніколи не полишав чіткої орієнтації на Святу Православну Церкву.

Значення для православної церкви ред.

Праці «Син Людський», «Історія релігій. В пошуках Шляху, Істини і Життя» в шести томах, Бібліологічний словник в трьох томах — є абсолютно унікальним явищем в новітній православній історіософії і релігійній філософії. Гігантський обсяг проведеної роботи можна оцінити прочитавши розділ «бібліографія» кожної з наведених книг.

Ці роботи є суто науковими, проте написані живою мовою. Їх тематика зосереджена на перетині релігії, історії, філософії і культурології — і не мають аналогів в сучасному православному богослів'ї. Такої наукової роботи, яка б включала всі релігійні пошуки людства і приводила їх до спільного знаменника у Христі — до о. Олександра православна історіософія, еклезіологія і філософія не мала. Його спадщина перекладена багатьма мовами світу. Українською видано «Син Людський» і «Перші апостоли» видавництвом «Свічадо».

Жива, відкрита і яскрава особистість отця Олександра — як сплав дійсної діяльної любові до Христа і чесної інтелектуальної праці на користь ближнього — яскраво втілилася в його літературному доробку і знаходить свого читача по всьому світу.

Митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеєв) в ефірі програми «Церква і світ», що вийшла на каналі «Росія-24» 13.02.2021, заявив, що в працях Меня є погляди, які мають спірний характер, але це не є перешкодою для його зарахування до лику святих: «Отець Олександр Мень був видатним проповідником, катехизатором і місіонером свого часу. Його життя протікало у важких умовах, коли Церква була позбавлена ​​можливості проповідувати за межами храмів. Він проповідував і в своєму храмі, де до кінця днів служив священником. Він проповідував через книги, а в останні роки, коли відкрилися нові можливості, проповідував і в світських аудиторіях. Його смерть була трагічною. Я думаю, що, якщо буде доведено, що вона була мученицькою, він може бути канонізований як мученик. Він, звичайно, вважав Ісуса Христа Сином Божим, був православним священнослужителем, який сповідував православний Символ віри. Але в його книгах можна знайти погляди, які мають спірний характер. Наприклад, він в деяких своїх книгах проводив паралелі між християнством та іншими релігіями, і ці паралелі створювали враження, що між християнством та іншими релігіями набагато більше спільного, ніж це є насправді. Ось така широта поглядів отця Олександра Меня і тоді бентежила читачів, і зараз продовжує їх бентежити»[2].

Бібліографія ред.

Переклади українською ред.

Греко-католицьким видавництвом «Свічадо» було зроблено декілька перекладів на українську мову: «Син Людський», «Перші апостоли», «Отець Олександр Мень відповідає на запитання».

Російською ред.

Книги про отця Олександра ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Деяние Освященного Поместного Собора о канонизации святого праведного Иоанна Кронштадтского (1829—1908). Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 24 січня 2010.
  2. ↑ Митрополит Волоколамский Иларион: Истинная вера — не та, которая изобретена людьми, а та, которая открыта нам Богом / Интервью / Патриархия.ru. Патриархия.ru (рос.). Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 27 лютого 2021.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мень_Олександр_Володимирович&oldid=41497443