Матросов Олександр Матвійович
Олекса́ндр Матві́йович Матро́сов (нар. 5 лютого 1924; Кунакбаєво, Учалинський район, Башкирської АРСР, СРСР — пом. 27 лютого 1943; Чернушки[ru], Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР, нині Псковська область, Росія) — радянський смертник, рядовий-піхотинець часів Другої світової війни, що закрив амбразуру своїм тілом. Герой Радянського Союзу[1]. У радянській офіційній пропаганді вчинок Матросова став символом любові до Батьківщини. А його видозмінений образ радянське військове керівництво, активно використовувало під час війни для наснаги недосвідчених солдатів, спонукаючи молодих людей йти на невиправдані ризики.
| Матросов Олександр Матвійович | |||
|---|---|---|---|
| башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы | |||
 | |||
| Ім'я при народженні | рос. Александр Матвеевич Матросов | ||
| Народження |
5 лютого 1924 Катеринослав, Українська СРР, СРСР | ||
| Смерть |
27 лютого 1943 (19 років) Chernushkid, Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР вогнепальне поранення | ||
| Поховання | Великі Луки | ||
| Країна |
 СРСР | ||
| Рід військ | піхота | ||
| Член | Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді | ||
| Звання | рядовий | ||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||
| Нагороди |
| ||
 Матросов Олександр Матвійович у Вікісховищі | |||
.jpg)
Короткий життєпис ред.
За деякими версіями, справжнє ім'я Матросова — Шакир'ян Юнусович Мухамедьянов (башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы),[2][3] народився в селі Кунакбаєво Башкирської АССР. Згідно з нею, прізвище Матросов взяв, коли став безпритульним, втікши з дому (після третього одруження батька) і записався до дитбудинку [4][5][6].
З ранніх літ залишився без матері Мусліми, виховувався батьком-інвалідом (воював під час Громадянської війни, втратив ступню ноги) Юнусом Юсуповичем Мухамедьяновим. У 1933 році, після одруження батька, залишив рідне село. Виховувався в Іванівському та Мелекесському дитячих будинках Ульяновської області. Після закінчення 7 класів в Іванівському дитбудинку працював помічником вихователя в Уфимській трудовій колонії.
1939-го року його направили на вагоноремонтний завод у місті Куйбишеві (нині Самара), але незабаром він звідти втік. Вироком народного суду 3-ї дільниці Фрунзенського району міста Саратова від 8 жовтня 1940 року засуджений за 57-ю статтею 192 КК РРФСР до двох років позбавлення волі за порушення паспортного режиму[7]. Матросов був визнаний винним у тому, що, незважаючи на дану ним підписку про виїзд із міста Саратова за 24 години, продовжував там проживати. 5 травня 1967 року Судова колегія Верховного суду повернулася до касаційного розгляду цієї справи, і вирок був скасований.
З вересня 1942 року почав навчання у Краснохолмському піхотному училищі. Курс навчання тоді становив шість місяців, і осінній набір, у якому був Матросов, у березні 1943 повинен був піти на фронт. В училищі Матросова прийняли в комсомол. У листопаді його було відправлено на Калінінський фронт. Служив у складі 2-го окремого стрілецького батальйону 91-ї окремої Сибірської добровольчої бригади імені І. Сталіна (пізніше 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії, Калінінський фронт). 27 лютого 1943 року в складі 2-го батальйону отримав завдання атакувати опорний пункт у районі села Чернушки, Локнянський район, нині Псковської області), знищив 3-й дзот, спочатку кинувши 2 гранати, а потім прикривши його тілом.
Відзнаки, вшанування ред.
- 19 червня 1943 року Олександрові Матросову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
- 8 вересня 1943 року, наказом № 286 із поясненням, що «великий подвиг товариша Матросова має слугувати прикладом військової доблесті й героїзму для всіх воїнів Червоної Армії», 254-му гвардійському стрілецькому полку було присвоєно ім'я Олександра Матросова, а його навічно зараховано до списку особового складу першої роти цього полку.
- У 1953 році 66З-тя Нова вулиця в Печерському районі Києва була перейменована на вулицю Олександра Матросова[8].
- У Деснянському районі Києва також є вулиця Матросова[9].
- Діяльність Матросова не підпадає під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», його прізвище не включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію. Втім об'єкти топоніміки в населених пунктах України, названі на його честь, за висновком експертної ради Інституту історії України НАН України можуть бути перейменовані на тій підставі, що «[його] діяльність не пов'язана безпосередньо з опором та вигнанням нацистських окупантів з України»[10][11].
Факти ред.
- Першим серед радянських військовиків у Другу світову війну закрив собою амбразуру Олександр Панкратов, політрук танкової роти 125-го окремого полку 28-ї танкової дивізії (24 серпня 1941 року поблизу Новгорода).
- Останніми «матросівцями» стали моряки Тихоокеанського флоту — червонофлотець Петро Ільїчов[ru] і старшина І статті Микола Вілков[ru], які своїми тілами закрили японські амбразури 18 серпня 1945 року[12][13].
- Єдиною жінкою, яка закрила ворожу амбразуру, стала партизанка Римма Шершньова[ru]. Її нагороджено орденом Червоного Прапора.
- За підрахунками військових істориків, подвиг Матросова у Радянській Армії здійснили 273 бійці. Серед «матросівців» — майже половина українців. 45 героїв закрили собою амбразуру ще до Олександра Матросова[14].
- 147 бійців стали Героями Радянського Союзу. 26 — взагалі залишилися без нагород. Інших нагороджували орденами: Вітчизняної війни, Бойового Червоного Прапора, Леніна. Єдиним «матросівцем», якого нагородили медаллю «За відвагу», був уродженець Полтавської губернії Яків Богдан, який здійснив свій подвиг поблизу села Липки Мгинського району Ленінградської області[14].
- Семеро військовиків залишилися живими після такого героїчного вчинку. Шестеро пройшли всю війну і повернулися додому, а Леонтій Кондратьєв, через півроку, зник безвісти, під час наступальних боїв на Кубані.
Примітки ред.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему и рядовому составу Красной Армии» от 19 июня 1943 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1943. — 23 июня (№ 23 (229)). — С. 3
- ↑ Verteidigung der Heimat ist Pflicht eines Moslems (нім.). Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)
- ↑ Бондаренко-Снитин О. Правда и вымысел. Ватандаш. Архів оригіналу за 2 червня 2012. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)(рос.)
- ↑ Александр Матросов был не тем, за кого себя выдавал. Парламентская газета. 8 мая 2002. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)
- ↑ Людмила Трухина. (8 травня 2003). Александр Матросов, он же Шакирьян Мухамедьянов. Учительская газета. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 22 березня 2011.(рос.)
- ↑ Александр Матросов в Краткой энциклопедии Башкортостана. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)
- ↑ «Олександр Матросов був не тим, за кого себе видавав» Парламентська газета, 8 травня 2002(рос.)
- ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 грудня 1953 року № 2610 «Про найменування міських вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 674. Арк. 104–113. [Архівовано з першоджерела 2 квітня 2013.]
- ↑ Київ до кожного будинку. Атлас. М 1:22000. — К. : ДНВП «Картографія», 2001, 2003—2011. — 96 с. — ISBN 978-966-475-793-2.
- ↑ Інститут історії України пропонує «декомунізувати» у Броварах щонайменше 60 вулиць [Архівовано 2016-11-06 у Wayback Machine.] // Маєш право знати. Бровари. — 2015. — 6 липня.
- ↑ Дворська Леся. Чи буде в Бучачі перейменована вулиця Матросова / Нова доба. — 2015. — № 23 (8645). — 5 червня. — С. 1, 3.
- ↑ Ильичёв Пётр Иванович (рос.)
- ↑ Вилков Николай Александрович (рос.)
- ↑ а б Черчатий Ігор. Невдячне покоління. Пам'ятник полтавцю, який закрив собою амбразуру дзоту зробили в Коргизстані, а встановили в Росії [1] [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.] / «Полтавська думка», 11 травня 2017