Лідери країн Осі

Лідери країн Осі були важливими діячами Другої світової війни. Військовий союз, відомий як «Країни Осі», був укладений у Берліні 27 вересня 1940. Під час війни також з'явилося багато держав-сателітів. Наприкінці війни більшість лідерів було засуджено за військові злочини. Головними лідерами були Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та імператор Хірохіто. На відміну від лідерів-союзників, вони ніколи не збиралися на спільну зустріч, хоч лідери Німеччини та Італії і влаштовували регулярні зустрічі.

Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та імператор Хірохіто, прапори Третього Рейху, Італії та Японії (поштівка, період Сьова).

Болгарське царство (1941—1944)

Цар Борис III.

• Борис III — цар Болгарії з 3 жовтня 1918 до 28 серпня 1943 року.
• Симеон II — царював у 1943—1946 роках. Королівська родина жила в палаці «Врана» під домашнім арештом.
• Кирил, 28 серпня 1943 став головою Регентської ради.
• Богдан Філов, 39-й прем'єр-міністр країни.
• Добри Божилов, прем'єр-міністр країни (1943—1944).
• Іван Багрянов, прем'єр-міністр країни (1944).
• Константин Муравієв, прем'єр-міністр країни (вересень 1944).
• Кімон Георгієв, прем'єр-міністр країни (1934—1935 та 1944—1946).
• Александр Цанков, прем'єр-міністр (1923—1926).

Королівство Ірак (1941)

• Фейсал II, король Іраку.
• Рашид Алі аль-Гайлані, прем'єр-міністр країни.
• Амін аль-Хусейні, колишній муфтій Єрусалима, очолював військовий переворот в Іраку.

Іран (1941)

• Реза Шах Пахлаві, 34-й шаханшах Ірану.
• Мохаммед Алі Форугі, прем'єр-міністр країни.

Королівство Італія (1940—1943), Соціальна республіка (1943—1945)

Віктор Емануїл III

• Віктор Емануїл III, король Італії, імператор з 1935. Підтримав Беніто Муссоліні під час Маршу на Рим, призначив його Головою Ради Міністрів. В 1943, при наближенні військ союзників до Риму, король підтримав рішення Великої фашистської ради змістити і заарештувати дуче.
• Беніто Муссоліні, фашистський диктатор Італії з 1922 по 1943 роки, 40-й Голова Ради Міністрів Італії. Став фактичним главою італійської держави, незважаючи на наявність де-юре правлячого монарха Віктора Еммануїла III. Слідом за поразками італійців на всіх фронтах та після висадки англо-американських військ у Сицилії 1943 року, більшість соратників Муссоліні відвернулася від нього на Великій фашистській раді 25 липня 1943 року. Це дозволило королю відправити його у відставку та заарештувати. Визволений німцями через кілька місяців, Муссоліні заснував республіканську фашистську державу (Італійську соціальну республіку) на півночі Італії. 28 квітня був страчений комуністичним партизанським загоном.
• П'єтро Бадольо — італійський маршал, брав участь у захопленні Ефіопії. Після скинення Муссоліні знаходився у 1943—1944 на чолі італійського уряду, оголосив війну Німеччині.
• Італо Гарібольді — командувач італійськими військами у Сталінградській битві.
• Ініго Кампіоні — адмірал Королівських ВМС Італії, учасник нападу на Таранто, боїв біля мису Спартівенто та Калабрії.
• Анджело Якіно — наступник Кампіоні на посаді командувача Королівських ВМС.
• Італо Бальбо — маршал авіації в уряді Муссоліні, один з піонерів італійської авіації та губернатор Лівії.
• Галеаццо Чіано, міністр пропаганди у 1935—1936 роках; міністра закордонних справ.
• Родольфо Граціані — головнокомандувач військами в Північній Африці, міністр Італійської соціальної республіки, командував армією «Лігурія».
• Джованні Мессе — начальник штабу Італійської армії, призначений командиром Італійського експедиційного корпусу в Росії (італ. Corpo di Spedizione Italiani in Russia — CSIR). Також воював у Тунісі.

Третій Рейх

Адольф Гітлер

• Адольф Гітлер — Фюрер Великої Німеччини, 23-й Райхсканцлер Німеччини з 30 січня 1933 до власного самогубства 30 квітня 1945. Провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів національного соціалізму. Ідеолог антисемітизму, котрий призвів до голокосту.
• Йозеф Геббельс — Імперський міністр народної освіти і пропаганди (1933—1945). 24-й Рейхсканцлер Німеччини з 30 квітня 1945 до власного самогубства 1 травня 1945.
• Карл Деніц — грос-адмірал. Головнокомандувач військово-морськими силами Третього Рейху (1943—1945), рейхспрезидент і головнокомандувач збройними силами Третього Рейху (з 30 квітня по 23 травня 1945 року).
• Людвіг Шверін фон Крозіг спільно з грос-адміралом Карлом Деніцем сформував т. зв. «Фленсбургський уряд», де обіймав посади головного міністра (прем'єр-міністра) та міністра закордонних справ аж до його розпуску 23 травня 1945 року.
• Герман Герінг — рейхсмаршал Великогерманського Рейху. Головнокомандувач військово—повітряними силами Третього Рейху, Голова Рейхстагу; рейхсміністр авіації. 23 квітня 1945 року, за наказом фюрера, знятий з усіх займаних посад і поміщений під домашній арешт.
• Генріх Гіммлер — керівник Головного управління імперської безпеки. Очолював Захисні загони (SS) та Gestapo. Організовував «Остаточне розв'язання єврейського питання» та нацистські концентраційні табори, а також Айнзатцгрупи. Один із головних нацистських воєнних злочинців.
• Йоахім фон Ріббентроп — рейхсміністр закордонних справ.
• Мартін Борман — начальник Партійної канцелярії НСДАП; Рейхсляйтер; Рейхсміністр без портфеля. Секретар фюрера.
• Рудольф Гесс — один з керівників нацистської Німеччини, заступник фюрера у партії, нацист «номер три».
• Альберт Шпеєр — один із провідних архітекторів націонал-соціалістичної Німеччини. Міністр озброєнь і військової промисловості.
• Альфред Розенберг — обергрупенфюрер СА. Рейхсляйтер, керівник зовнішньополітичного управління НСДАП, уповноважений фюрера з контролю за загальним духовним і світоглядним вихованням НСДАП. Рейхсміністр східних окупованих територій (1941—1945).
• Рейнгард Гейдріх — 1-й керівник Головного управління імперської безпеки, начальник Головного управління імперської безпеки (1939—1942), заступник імперського протектора Богемії і Моравії (1941—1942). Обергрупенфюрер СС і генерал поліції (1941).
• Ернст Кальтенбруннер — керівник Головного управління імперської безпеки та статс-секретар імперського міністерства внутрішніх справ Німеччини (1943—1945), обергрупенфюрер СС і генерал поліції (1943), генерал військ СС (1944).
• Вільгельм Канаріс — адмірал (1940), начальник абверу (служби військової розвідки і контррозвідки) Третього Рейху (1935—1944). Один з видатних офіцерів-опозиціонерів, був причетний до замаху на Гітлера, і за це страчений.
• Вільгельм Кейтель — начальник штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини (1938—1945), генерал-фельдмаршал (1940). Підписав акт про капітуляцію Німеччини. Засуджений Міжнародним військовим трибуналом в Нюрнберзі і страчений через повішення.
• Альфред Йодль — начальник оперативного відділу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини (ОКВ).
• Франц Гальдер — начальник генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху (1938—1942). 23 липня 1944 року був заарештований за підозрою у причетності до змови проти Гітлера.
• Курт Цейтцлер — начальник штабу сухопутних військ.
• Вальтер фон Браухіч — генерал-фельдмаршал, головнокомандувач Сухопутними військами вермахту (1938—1941).
• Еріх Редер — грос-адмірал (1939), головнокомандувач Військово-морських сил Крігсмаріне (1935—1943).
• Федор фон Бок — командувач групи армій «Північ» у 1939 році під час завоювання Польщі, групи армій «В» у 1940 році, Французької кампанії, групи армій «Центр» у 1941 році й групи армій «Південь» у 1942 році в ході війни проти СРСР.
• Альберт Кессельрінг генерал-фельдмаршал Люфтваффе (1940). Командував повітряним флотом під час агресії проти Польщі, Франції і СРСР, з грудня 1941 по травень 1945 головнокомандувач військами Південного Заходу (Середземномор'я, Італія) і Заходу (Західна Німеччина).
• Герд фон Рундштедт — генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту. На початковій фазі операції «Барбаросса» командував групою армій «Південь». З 1942 з перервами керував військами Вермахту на Західному театрі воєнних дій.
• Еріх фон Манштейн — генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту.
• Гайнц Вільгельм Гудеріан — генерал-полковник німецької армії (1940), військовий теоретик.
• Ервін Роммель — генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Командир 7-ї танкової дивізії в ході Французької кампанії 1940 року, командував німецько-італійськими військами в Північно-Африканській кампанії, очолював війська Вермахту, що протистояли союзникам у ході вторгнення в Нормандію. Один зі змовників заколоту проти Гітлера 20 липня 1944.
• Вальтер Модель командував танковими з'єднаннями в європейських кампаніях, оперативно-стратегічними об'єднаннями під час війни з Радянським Союзом.
• Ганс-Юрген фон Арнім командував німецькими військами під час Північно-Африканської кампанії. 12 травня 1943 взятий в полон в Тунісі британськими військами.

Румунське королівство (1941—1944)

• Іон Антонеску — в 1940—1944 роках глава держави і прем'єр-міністр, фактично диктатор, маршал Румунії, прихильник союзу з III Рейхом. У 1946 страчений як воєнний злочинець.
• Міхай I — король Румунії в 1927—1930 і 1940—1947 роках. У серпні 1944 року, об'єднавшись з антифашистської опозицією, наказав заарештувати Антонеску і пронімецьких генералів і оголосив війну Німеччині.
• Константин Сенетеску — прем'єр-міністр країни.
• Ніколае Редеску — прем'єр-міністр країни.
• Петре Думітреску — командувач 3-ї армії.
• Константин Константинеску-Клапс — корпусний генерал, командувач 4-ї армії.
• Еманойл Іонеску — авіаційний командувач.
• Хорія Мачелларіу — контр-адмірал військово-морських сил.
• Хорія Сіма — очолив прогітлерівський «уряд у вигнанні».

Сан-Марино (1940—1943)

• Джульяно Ґозі — капітан-регент у 1941—1942 (фактично у 1922—1944).

Королівство Таїланд (1940—1945)

• Ананда Махідол — восьмий монарх Таїланду, перебував у Швейцарії. Повернувся у Таїланд у 1945 році.
• Плек Пібунсонграм — прем'єр-міністр Таїланду (1938—1944 та 1948—1957), фельдмаршал.
• Пріді Паноміонг, прем'єр-міністр країни.
• Куанг Апайвонг, прем'єр-міністр країни.

Королівство Угорщина (1940—1945)

Горті Міклош

• Міклош Горті — регент Королівства Угорщина (1920—1944)
• Ласло Бардошші, прем'єр-міністр Угорщини в 1941—1942.
• Міклош Каллаї, прем'єр-міністр Угорщини в 1942—1944.
• Деме Стояї, прем'єр-міністр Угорщини в 1944.
• Геза Лакатош — угорський генерал, з 29 серпня до 15 жовтеня 1944 обіймав посаду прем'єр-міністра Угорщини під контролем Й. Сталіна.
• Ференц Салаші — засновник Партії схрещених стріл. Прем'єр-міністр Угорщини (1944).
• Бела Міклош — генерал Королівської Угорської Армії, прем'єр-міністр маріонеткового уряду Угорщини в 1944—1945 роках, створеного сталіністами.
• Ференц Сомбатхеї — начальник Генерального штабу і, одночасно, Головнокомандувач збройних сил.

Фінляндія (1941—1944)

• Кюесті Калліо — 4-ий Президент Фінляндії 1937—1940. Також чотири рази прем'єр-міністр Фінляндії (1922—1924, 1925—1926, 1929—1930, 1936—1937) та шість разів спікер Парламенту Фінляндії.
• Рісто Рюті — 5-ий Президент Фінляндії (19 грудня 1940 — 4 серпня 1944). Очолював фінську державу під час війни з СССР. З 1 грудня 1939 до 19 грудня 1940 — прем'єр-міністр Фінляндії.
• Карл Густав Маннергейм — фельдмаршал Фінляндії (1933), з 1942 — маршал Фінляндії (почесне звання).

Японська імперія

Хірохіто

• Хірохіто (Імператор Сьова, прижиттєве ім'я — Хірохі́то) — 124-й Імператор Японії, синтоїстське божество.
• Коное Фумімаро — 34-й (4 червня 1937 — 5 січня 1939), 38-й (22 липня 1940 — 18 липня 1941) і 39-й (18 липня — 18 жовтня 1941) прем'єр-міністр Японії.
• Хіранума Кійтіро — прем'єр-міністр у 1939. В 1946 році заарештований, засуджений на Токійському процесі на довічне ув'язнення.
• Абе Нобуюкі — генерал Імперської армії, очолював Корейське генерал-губернаторство, Прем'єр-міністр Японії.
• Йонай Міцумаса — адмірал. Міністр флоту Японії (2 лютого 1937 — 5 січня 1939, 22 липня 1944 — 9 жовтня 1945). 26-й прем'єр-міністр Японії (16 січня — 22 липня 1940).
• Тодзьо Хідекі — генерал Імперської армії. 40-й прем'єр-міністр Японії (18 жовтня 1941 — 18 липня 1944). Командувач військової поліції Квантунської армії (1935—1937) і командир штабу Квантунської армії (1937—1938). Представник фракції контролю в японській армії. Усупереч законодавству одночасно займав посади міністра армії (1940—1944) і голови Генерального штабу армії (1944). Під час прем'єрства одночасно був 64-м міністром печатки (1941—1942), 66-м міністром закордонних справ (1942), 57-м міністром культури (1943), 25-м міністром торгівлі й промисловості (1943) й 1-м міністром озброєнь (1943—1944). Склав повноваження через невдачі на фронті.
• Коїсо Куніакі — прем'єр-міністр.
• Судзукі Кантаро — прем'єр-міністр.
• Аракі Садао — міністр армії (1931—1934), 53-й міністр культури (1938—1939).
• Принц Котохіто — командувач Імперської армії. Під час командування сталася різанина в Нанкіні, використовувалася хімічна зброя.
• Хадзіме Сугіяма — військовий міністр, маршал.
• Принц Хіроясу Фусіма — командувач Імперського флоту. Під час командування відбулося стратегічне бомбардування міст Шанхай та Гуанчжоу.
• Нагано Осамі — начальник генерального штабу Імперського флоту у 1941—1944.
• Ісороку Ямамото — адмірал флоту (18 квітня 1943, посмертно), маршал Японії (18 квітня 1943, посмертно), Головнокомандувач Об'єднаного флоту.
• Ямашіта Томоюкі керував військами в Маньчжурії, Китаї, Малайзії, Сингапурі та Філіппінах.

Протекторати та сателіти

Філіпп Петен

Королівство Албанія (1939—1940)

• Ахмет Зогу

Незалежна Держава Хорватія (1941—1943)

• Анте Павелич, прем'єр-міністр та Поглавнік у 1941—1945.
• Томіслав II, король.
• Нікола Мандич, прем'єр-міністр.
• Славко Кватерник, головнокомандувач Збройних сил Незалежної Держави Хорватія.

Франція (1940—1942)

• Філіпп Петен — засновник так званого режиму Віші.
• П'єр Лаваль — прем'єр-міністр.
• Еме-Жозеф Дарнан — член французьких формувань СС.

Словацька Республіка (1939—1945)

• Йозеф Тисо — президент держави.
• Войтех Тука — очільник уряду.
• Фердинанд Чатлош — міністр національної оборони та головнокомандувач збройними силами.
• Августин Малар — генерал 1-го класу (генерал-лейтенант), страчений за підозрою у причетності до Словацького національного повстання 1944.
• Ян Голіан — бригадний генерал.

Сателіти Королівства Італія

Королівство Албанія (1940—1943)

• Шефкет Верладжі, прем'єр-міністр.
• Тефік Мборья, Албанська фашистська партія
• Мідхат Фрашері, Бали Комбетар
• Абаз Купі діяч руху опору.

Королівство Чорногорія (1941—1943)

• Секула Дрлевич, прем'єр-міністр.

Сателіти Третього Рейху

Протекторат Данії (1940—1945)

• Вернер Бест, цивільний адміністратор та один з керівників СС, обергруппенфюрер СС (1944).
• Ерік Скавеніус, прем'єр-міністр.
• Крістіан Педер Крюссінг очолював Вільний корпус СС «Данмарк».
• Крістіан Фредерік фон Шальбург очолював Вільний корпус СС «Данмарк».

Провінція Любляна (1943—1945)

• Леон Рупнік, очільник уряду.

Національний уряд Норвегії (1940—1945)

• Відкун Квіслінг займав пост міністра-президента окупованої німцями Норвегії.

Уряд національного спасіння, Сербія (1941—1944)

• Милан Недич, очільник уряду.

Сателіти Королівства Італія та Третього Рейху

Грецька держава (1941—1944)

• Георгіос Цолакоглу, прем'єр-міністр країни.
• Константінос Логофетопулос, прем'єр-міністр країни.
• Іоанніс Ралліс, прем'єр-міністр країни.

Сателіти Японської імперії

Пуї

Бірма (1943—1945)

• Ба Мо, лідер.

Королівство Камбоджа (1945)

• Сісоват Монівонг — король.
• Нородом Сіанук — король.

Китай (1940—1945)

• Ван Цзінвей, голова держави.
• Чень Гунбо
• Чжоу Фохай

Уряд Індії (1943—1945)

• Субхаш Чандра Бос, лідер держави.

Королівство Лаос (1945)

• Петсарат, прем'єр-міністр у 1942—1945 та віце-король.

Маньчжурська держава

• Пуї у 1934—1945.
• Чжан Цзінхуей, прем'єр-міністр.
• Сі Ця — міністр.
• Чжан Хайпен, генерал Імперської армії.

Менцзян

• Дэмчигдонров
• Лі Шоусінь

Друга Філіппінська республіка (1943—1945)

• Хосе Лаурель, президент.

В'єтнамська імперія (1945)

• Бао Дай — останній імператор В'єтнаму, 13-й імператор династії Нгуен, правитель прояпонської маріонеткової держави В'єтнамська імперія.
• Тран Трон Кім, прем'єр-міністр.

Див. також

• Лідери антигітлерівської коаліції
• Країни осі