Лондонський морський договір (1936)
Лондонський морський договір 1936 року — міжнародний договір, укладений для продовження обмежень, накладених рішеннями Вашингтонської морської конференції 1921—1922 років та Лондонського морського договору 1930 року.
| Лондонський морський договір | |
|---|---|
| Тип | міжнародний договір і Роззброєння |
| Підписано | 25 березня 1936 |
| Місце | Лондон |
| Закінчився | 31 грудня 1942 |
| Підписанти | США, Британська імперія і Третя французька республіка |
| Сторони |
 США .svg){kind=small} Велика Британія Франція |
| Зберігається | Лондон |
| Мова | Англійська мова |
Історія укладення ред.
Через загострення протиріч у 1934 році США, Велика Британія та Японія провели переговори щодо уточнення обмежень з будівництва військово-морських кораблів. Франція та Італія були присутні як спостерігачі.
У ході переговорів Японія висунула ряд вимог, які були неприйнятні для США та Великої Британії. Зокрема вона виступала за паритет у військово-морських озброєннях, тоді як попередні договори встановлювали співвідношення для Великої Британії, США та Японії 5:5:3 відповідно. Крім того, Японія хотіла враховувати лише загальну водотоннажність, без поділу на класи кораблів. Переговори зайшли у глухий кут, і 29 грудня 1934 року Японія заявила про денонсацію всіх попередніх договорів з морських озброєнь.
У зв'язку із цим була скликана Лондонська морська конференція, яка проходила з 9 грудня 1935 року по 25 березня 1936 року.
У переговорах брали участь США, Велика Британія та Франція. Японія покинула конференцію 15 січня 1936 року. Італія взяла участь у конференції, але теж відмовилась підписувати договір.
Умови договору ред.
Договір встановлював не кількісні, а якісні обмеження на будівництво нових кораблів.
Лінкори ред.
Максимальна водотоннажність лінкорів становила 35 000 т. На кораблях дозволялось встановлювати 356-мм (14") гармати. У зв'язку із непідписанням договору Японією та Італією була зроблена примітка, що у випадку, коли ці країни не підпишуть договір до 1 квітня 1937 року, то країни-підписанти матимуть право збільшити калібр гармат до 406 мм (16").
Авіаносці ред.
Максимальна водотоннажність авіаносців встановлювалась у 23 000 т, максимальний калібр їх артилерійського озброєння — 155 мм (6,1").
Крейсери ред.
Максимальна водотоннажність крейсерів встановлювалась у 10 000 т. Крім того, крейсери ділились на 2 класи:
- крейсери з гарматами до 203 мм (8"). Їх будівництво та придбання заборонялось до кінця дії договору;
- крейсери водотоннажністю до 8000 т та гарматами до 155 мм (6,1"). Їх будівництво та придбання дозволялось;
Підводні човни ред.
Максимальна водотоннажність підводних човнів встановлювалась у 23 000 т, максимальний калібр їх артилерійського озброєння — 130 мм (5,1"). Крім того, обмежувалось використання підводних човнів проти цивільних суден. Особлива увага приділялась порятунку членів екіпажу та пасажирів цивільних суден.
Інші кораблі ред.
Стосовно інших кораблів водотоннажністю до 3000 т та гарматами калібром до 155 мм (6,1") продовжували діяти умови Лондонського морського договору 1930 року.
Наслідки ред.
Договір був відкритим для підписання іншими країнами. Зокрема, 17 липня 1937 року до договору приєднався СРСР.
У зв'язку з тим, що Японія та Італія не приєднались до договору, 30 червня 1938 року був підписаний протокол про зміни в умовах договору, відповідно до якого максимальна водотоннажність лінкорів встановлювалась у 45 720 т, а максимальний калібр артилерійського озброєння — 406 мм (16").
Договір фактично припинив дію 1 вересня 1939 року з початком Другої світової війни.
Посилання ред.
- Текст договору [Архівовано 11 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
Джерела ред.
- Лондонська конференція 1936//Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X
- Лондонская конференция 1936// Советская военная энциклопедия / под ред. Н. В. Огаркова. — М.: Воениздат, 1980. — Т. 5. — 687 с. — (в 8-ми т). — 105 000 экз. (рос.)