Лисичанський содовий завод

Лисичанська сода
	Логотип
Тип	відкрите акціонерне товариство
Форма власності	недержавна власність
Організаційно-правова форма господарювання	відкрите акціонерне товариство
Галузь	содова промисловість
Засновано	10 травня 1994, існував з 1892
Закриття (ліквідація)	2011—2013
Причина закриття	банкрутство
Штаб-квартира	вул. Красна, 1,; Лисичанськ, Україна
Ключові особи	Клименко М. А.
Послуги	виробництво соди
Код ЄДРПОУ	00204889
lissoda.com.ua
	Лисичанський содовий завод у Вікісховищі

ВАТ «Лисичанська сода» — колишній великий виробник кальцинованої та харчової соди, синтетичних мийних та пральних засобів в Україні, що існував з 1892 по 2011 роки.

Історія ред.

Содовий завод у 1913 році

У 1880-х роках у Лисичанську бував Мендєлєєв. Ця поїздка корінним чином змінила долю Донбасу, а особливо Лисичанська. Особливий вплив мала протекціоністська політика. Мендєлєєв пише імператору Миколі ІІ у 1897 році, що подібна політика посприяла тому, що у 1886 році виплавлялося приблизно 32 млн пудів чавуну, а у 1896 році — понад 95 пудів. Крім того Мендєлєєв зазначав^[2]:

Не менш повчальним прикладом може служити сода. В середині 80-х років до Росії ввозилося близько 2 млн пуд. соди, їдкої і вуглекислої, своєї ж майже не видобувалося. Тепер ці 2 млн пуд. виготовляються на Камі і на Дінці, і якщо іноземне ввезення ще існує, то лише тому, що попит на соду з пожвавленням справ швидко став зростати

Кажучи про виготовлення соди на Донці, Мендєлєєв писав саме про Лисичанськ. У своїй праці «Майбутня сила, що покоїться на берегах Дінця» він зазначав:

Тут всі умови, щоб робити дешеву соду і різні солі і кислоти содових заводів. Тільки їх потрібно викликати, створювати. Багатства Донецького краю звуть туди російських діячів

У 1887 році бельгійський інженер-технолог Ернест Сольве та пермський купець Іван Любімов створили акціонерне товариство «Любімов, Сольве і К°» для виробництва соди у Росії та почали підготовку до будівництва содового заводу у селі Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Сольве на той момент вже мав два содових заводи у Франції та один на Уралі. При будівництві заводу Сольве застосував нову і передову технологію, на той час, виробництва соди: із застосуванням аміаку^[3].

Вигляд з сусідньої гори

У селян Верхнєго були викуплені ділянки та на початку 1890-го року почалося будівництво. У кінці квітня 1892 року завод почав давати першу продукцію кальцинованої соди. У листопаді цього ж року був збудований цех з виробництва каустичної соди, яка виготовлялася ферритним способом. У 1898 році виробництво соди було доведено до 200 тон на добу, що становило 70 000 тон кальцинованої соди на рік, що робило його першим у Росії та другим у Європі за виробництвом. Крім того завод випускав хлорне вапно та нашатирний спирт.

Понад три чверті століття завод називався по імені річки, на якій стїть — Донецьким, згодом був перейменований на Лисичанський. На початку XX століття на заводі працювало 900 постійних робітників, у 1916 році — 1 554 робітники.

Вигляд з платформи залізничної станції Переїзна

Для забезпечення заводу паливом, компанія-власник взяла в оренду шахту «Дагмара», а у 1896 році побудувала нову шахту «Костянтин Скальковський». У 1902 році на ній було видобуто 6,8 млн пудів вугілля, а число робітників перевищило 900 чоловік.

Для транспортування вугілля у 1896 році була побудована дротово-канатна дорога. Крім палива по «канатці» доставлялася крейда від кар'єру поблизу села Мілове (Секменівка). Крейдяний кар'єр був відкритий у горі, яка була взята в оренду у верхнянських селян. У порівнянні з доставкою солі доставка крейди і вугілля була відносно дешевою. Сіль доставлялася з виробництва з-під Бахмута. Її везли на підводах до залізничної станції Деконська, а звідти — потягом. Дешевше було робити розсіл. Для цього у 1912 році був збудований розсольний промисел. Він став одним з найбільшим у Європі. Для насосних електродвигунів були побудовані лінії електропередач у 20 000 вольт, довжиною 35 кілометрів. Вона стала першою в Донбасі.

Для вивозу продукції з содового заводу була побудована залізниця. 1895 року Лисичанськ був зв'язаний залізницею з Куп'янськом. Видобуток соди у Лисичанську стимулював побудову у Лисичанську заводу з виробництва скла. Для доставки крейди і вугілля на завод у 1896 році була побудована дротово-канатна дорога від кар'єру поблизу села Мілове (Секменівка) —крейда, та шахти «Костянтин Скальковський» — вугілля^[2].

Після жовтневого перевороту Лисичанський содовий завод був націоналізований.

1923 року заводу було присвоєно ім'я В. І. Леніна.

У 1942-1943 роках, під час Другої світової війни завод був майже повністю зруйнований.

У липні 1944 року була отримана перша партія кальцинованої соди з часу відновлення заводу після війни.

19 січня 1949 року завод був нагороджений орденом Леніна.

У 1950 році був відновлений цех Бікарбонату натрію.

Теперішній вигляд території содового заводу

У період 1994-1999 рр. була здійснена приватизація заводу з перетворенням в акціонерне товариство відкритого типу — ВАТ «Лисичанська сода». З 2005 по 2007 рік підприємством володіла група Приват. У 2007 році завод був проданий Російській содовій компанії підприємців Михайла Гуцерієва та Валерія Закоптєлова.^[4].

З 2010 року підприємство не працює. Власник заводу звинувачує міську та обласну владу у відмові підтримати компанію^[5]. Російські власники також конфліктують з територіальною громадою міста Лисичанськ^[6]. Водночас влада звинувачує власників заводу^[7].

25 жовтня 2011 року Господарський суд Луганської області визнав банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру ВАТ «Лисичанська сода»^[8]. У 2012 році губернатор Луганської області, Володимир Пристюк, сказав про можливе перетворення потужностей заводу на виробництво цементу (Цементний завод)^[9]^[10]. У грудні 2013 губернатор Луганської області — Володимир Пристюк — у прямому ефірі ЛОТ сказав, що ведуться переговори по перетворення Лисичанського содового заводу в цементний завод.

Експонати музею заводу «Донсода» ред.

канатна дорога на шламонакопичувач
канатна дорога на Секменівку
Фото. Випускники 7-річної школи 1929 р.
люк 1910р.
Бюст заслуженного хіміка УРСР
Прапор заводу.
Спільне фото будівельників 1930 р.
Книга пошани.

Світлини ред.

Пам'ятник героям, які загинули за владу рад
Пам'ятник Леніну біля Лисичанського содового заводу
Старий фонтан біля Лисичанського содового заводу
Пам'ятник содовикам, які загинули у роки Другої світової війни
Меморіальний камінь жертвам Другої світової війни біля Лисичанського содового заводу
Канатна дорога

Екологія ред.

Станом на 22 лютого 2011 р. Лисичанський содовий завод входив до десяти об'єктів, які є найбільшими забруднювачами довкілля в Україні.^[11]

Дорадянська архітектура та інфраструктура содового заводу ред.

Докладніше: Бельгійська спадщина Лисичанська

Бельгійська лікарня. 1900—1905 р.

Поблизу заводу було збудовано дві великі лікарні, школа, гуртожиток на 200 чоловіків, будинок керуючого, готель, декілька десятків двоповерхових житлових будинків. Все це збудовано з червоної цегли, скоріш за все, виробництва власного заводу, бо на цій цеглі відсутнє маркування. Про європейський рівень технології та культури свідчить багато що: 3-поверхова лікарня була обладнана ліфтом. Її дах був вкритий французькою черепицею, а підлога якісною плиткою фірми Бергенгейма. У школі був кінозал. До родовища солі Карфаген, що поблизу Бахмута, був прокладений трубопровід з багатьма насосними станціями підкачки на електродвигунах. По одній трубі качали воду з Дінця до родовища, по іншій у зворотньому напрямку — соляний розчин.