Вікіпедія

Костюшковичі-Хоболтовські

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Костюшки (значення).

Костюшко́вичі-Хоболто́вські (Костюшковичі, Костюшки, Хоболтовські) — волинський шляхетський рід. Представники роду займали різноманітні посади в Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій. Використовували спочатку власний родовий герб, а пізніше — герб Рох.[1]

Костюшковичі-Хоболтовські
Опис герба: В червоному полі на польському щиті срібний тризубець.
Родоначальник: Івашко
Період: З 15 століття
Місце походження: Волинь
Підданство: Велике князівство Литовське
Корона Королівства Польського
Річ Посполита

Російська імперія

Маєтки: Хобултова, Глуботин, Яковичі, Підбереззя, Олизарів

Походження ред.

Печатка володимирського земського судді Богдана Костюшковича Хоболтовського (1566-1584 рр.)

Вперше рід згадується в історичних документах в Литовській метриці, під 1486 роком, де двічі згадується про надання королівському товмачу, володимирському зем'янину Івашку († після 1490) платні королем Казимиром. Його син Костянтин Іванович Хоболтовський теж був королівським товмачем, тоді йому належало надане королем Олександром село Хобултова, однак усі документи, які би це підтверджували були втрачені 1566 року під час пожежі в Хобултівсьому маєтку, внаслідок чого, пізніше, Хоболтовські не змогли підтвердити своє дворянство.[2][3]

Уже в 1518 році, за особливі заслуги та збитки зазнані від татарських нападів, польський король Сигізмунд І надає Костянтину Хоболтовському привілей стягати мито з проїжджих купців на ставі, на великій дорозі луцькій.

На 1545 рік, згідно з люстрацією володимирського замку, Хобултова була власністю панів Костюшковичів, які стягували мита з купців самовільно, не маючи грамоти від короля.

У 1570 році в маєтку Костюшковичів, яким належали, крім Хобултови, села Глуботин, Глуботинська Волиця та Яковичі, було 60 димів, 20 городників і 6 боярських дворів. На 1585 рік мали у власності частину села Підбереззя. У 1700 році згадуються, як власники частини села Олизарів.[4] У кінці XVI і в першій половині XVII століття стали особливо частими збройні наїзди Костюшковичів на сусідні маєтки. Пограбоване майно вони перевозили до свого маєтку. Але одночасно й інші феодали чинили збройні наскоки на Костюшковичів, під час яких знищували межові знаки, розорювали і грабували господарства селян.

Представники ред.

До роду належали: Костюшко Іван Іванович — радянський історик-славіст

Джерела ред.

  1. ↑ Krzepela, Józef (1846-1935) (1930). Rody ziemiańskie XV i XVI wieku : zestawione według dzielnic, w których były osiedlone (пол.). Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  2. ↑ Boniecki, Adam; Konarski, Szymon; Reiski, Artur (1907). Herbarz polski: Wiadomosći historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, Tom 11 (PDF) (polski) . Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe. с. 264. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  3. ↑ Ковальчук, Євгенія; Ксендзук, Емілія (2008). Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2009 рік (PDF) (українська) . Луцьк: Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня». с. 146. ISBN 978-966-2115-38-3. Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2020. Процитовано 15 серпня 2020. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  4. ↑ Антонович, Володимир (1877). Колдовство. Документы, Процессы, Исследования (російською) . Петербург: Типографія Киршбаума. с. 44.
  5. ↑ Родове дерево. www.myheritage.com.ua. Процитовано 16 серпня 2020.
  6. ↑ Ворончук, Ірина (2012). Населення Волині в XVI - першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. Київ. с. 192—193, 457, 463, 467, 469, 474, 479, 486—487, 491, 505, 507—508. ISBN 978-966-02-6249-2.
  7. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 15, cz. 2: Dopełnienia. J - Wol. 1902.
  8. ↑ Старченко, Наталя. Умоцовані-прокуратори-приятелі. Хто вони? (Становлення інституту адвокатури на Волині в кінці XVI ст.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 серпня 2021. Процитовано 11 серпня 2021.
  9. ↑ Яковенко, Наталя (Jakovenko (2008). Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і центральна Україна.
  10. ↑ а б в Dovbyščenko, M. V. (2001). Dokumenty do istori·i uni·i na Volyni i Ky·ivščyni : kinca XVI - peršo·i polovyny XVII st. Ky·iv: Ukra·ins·kyj Deržavnyj Naukovo-Doslidnyj Inst. Archivno·i Spravy ta Dokumentoznavstva. ISBN 966-625-039-X. OCLC 163122115.
  11. ↑ Історія державної служби в Україні У п’яти томах Том 3 ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ V ст. до н. е. – 1774 р., Київ, Ніка-Центр, 2009 № 137 1588 р., серпня 4. Краків. – Привілей короля Сиґізмунда ІІІ Андрію Заленському на володимирське земське суддівство
  12. ↑ Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 240—241. — ISBN 5-319-01070-2.
  13. ↑ Колпитовські - Шляхта руських земель 1350-1650 рр. www.sites.google.com. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 21 листопада 2020.
  14. ↑ 11 НОИИИССІЕЮ ДЛЯ РАЗБОРА ДРЕВНИХЪ АНТОВЪ, состоящей при Ніевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ ГенералъГубернатор. ЧАСТЬ ВОСЬМАЯ, ТОМЪ III. A r t uо й р а ш ъ щіав і. doc.knigi-x.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021.


  Це незавершена стаття про шляхту (дворянство).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костюшковичі-Хоболтовські&oldid=40907820