Комуна

Комуна — термін, який має кілька значень. Ця сторінка значень містить посилання на статті про кожне з них.
Якщо ви потрапили сюди за внутрішнім посиланням, будь ласка, поверніться та виправте його так, щоб воно вказувало безпосередньо на потрібну статтю.

Комуна (лат. communa) — запозичення з французької мови (фр. commune — громада). У свою чергу це слово походить від народнолатинського communia (група людей, які живуть разом) і пов'язане з лат. communis — спільний^[1].
Середньовічні комуни
Комуна (громадська) — форма спільного життя людей, заснована на усуспільненні майна і праці всіх її членів.
Комуна (соціум)
Комуна (соціалізм)
Комуна (міська) — самоврядне середньовічне місто, міська республіка.
Комуна (адміністративний поділ)
- Комуна — адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Бельгії
- Комуна — адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Франції
- Комуна — автономна й незалежна одиниця адміністративно-територіального поділу Італії
- Комуна — адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління в Молдові.
- Комуна — адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління в Швеції.
Паризька комуна
Паризька комуна (1789—1794)
«Коммуна» — російське пошуково-рятувальне судно, побудоване в 1915 році.

Цю назву мають декілька географічних об'єктів, сторінка містить посилання на статті про кожен з них.
Якщо Ви потрапили сюди за внутрішнім посиланням, будь ласка, поверніться та виправте його так, щоб воно вказувало безпосередньо на потрібну статтю.

Росія ред.

Україна ред.

Комуна — колишня назва села Дебальцівське, Донецька область, Бахмутський район
Комуна — колишня назва села Деркулове, Луганська область, Марківський район
Комуна — колишня назва села Тендрівське, Херсонська область, Голопристанський район
Комуна — колишня назва села Лісове, Чернігівська область, Прилуцький район

Примітки ред.

↑ Етимологічний словник української мови у 7 томах. - Т. 2. Д-Копці. Київ: Наукова думка. 1985. с. 544—545.

[1] Етимологічний словник української мови у 7 томах. - Т. 2. Д-Копці. Київ: Наукова думка. 1985. с. 544—545.

[1]