Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики

Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики (англ. European Athletics Team Championships) — міжнародне змагання серед легкоатлетичних збірних команд країн-членів Європейської легкоатлетичної асоціації, що проводиться асоціацією раз на два роки. Перший командний чемпіонат відбувся в 2009, прийшовши на зміну іншому командному змаганню — Кубку Європи з легкої атлетики, — яке щорічно проводилось з 1965.

Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики European Athletics Team Championships
Загальна інформація
Статус	активний
Тривалість	3 дні (до 2021) 2 дні (з 2021)
Регулярність	раз на два роки
Засновано	2009
Вебсайт	посилання
Чемпіонат у Вікісховищі

Кубок Європи

Кубок Європи з легкої атлетики свого часу став першим офіційним командним змаганням в історії світового легкоатлетичного спорту. Свою історію він веде з 1965, коли в західнонімецьких містах Штутгарті та Касселі був проведений перший фінал європейського Кубка. Але і у цього змагання була восьмирічна передісторія.

Починаючи з 1957, щорічно проводився матч «Шести країн» за участі національних збірних ФРН, Франції, Італії, Швейцарії, Нідерландів та Бельгії, де кожна команда була представлена тільки одним атлетом у кожному виді. На початку 60-х років тодішній керівник Європейського комітету ІААФ італієць Бруно Дзаулі виступив з пропозицією розширити рамки матчу «Шести» до рівня загальноєвропейського турніру, назвавши його Кубком континенту.

У квітні 1963 в Римі на засіданні Європейського комітету Дзаулі виклав принципи організації Кубка. Його ідею активно підтримали інші члени комітету, які створили спеціальну групу з розробки регламенту Кубка. Сам же Дзаулі заснував і головний приз — так звану «Флорентійську чашу», створену майстрами епохи Відродження. Однак «Батько» Кубку так і не побачив свого дітища. 7 грудня 1963 під час церемонії відкриття шкільного спортивного центру в місті Гроссето у Дзаулі стався розрив серця.

Подальшу роботу з організації нового змагання, що отримав назву «Кубок Європи Бруно Дзаулі», очолив віце-президент Європейського комітету Леонід Хоменков. У травні 1964 в Парижі був погоджений і затверджений регламент Кубку Європи, а під час Олімпійських ігор в Токіо він був включений до календаря змагань сезону-1965.

Кубок Європи — змагання, яке складалося з двох частин. Хоча чоловічі та жіночі команди найчастіше виступали разом, на одному стадіоні, першість вони оспорювали окремо. Чоловічі команди розігрували старовинну «Флорентійську чашу», придбану Бруно Дзаулі, а жінки — «Срібну дівчину» — масивну скульптуру роботи художника Іво Сандіча з тодішньої Югославії.

У дебютному старті 1965 національні команди виступали окремо — чоловіки змагалися в Штутгарті, а жінки — в Касселі. Потім був свого роду експериментальний період. У 1967, коли змагання проходили в Києві, чоловічі та жіночі команди виступали разом. Наступний розіграш пройшов вже через три роки, і чоловіки знову змагались окремо від жінок. Але після цього з «експериментами» було завершено. У 1973 знову повернулися до дворічного циклу і до спільних стартів, а 20 років потому — з 1993 Кубок, або де-факто Кубки Європи стали розігруватися щорічно.

За роки проведення Кубку його регламент зазнав чимало змін. У першому розіграші в 1965 на старт вийшли 24 чоловічих і 18 жіночих національних збірних. У чоловіків змагання тоді пройшли в три кола — спочатку 8 команд, розділених на два квартети, провели так званий попередній раунд, переможці якого отримали право виступити в півфіналах. Потім по дві кращі команди кожного з трьох півфіналів вийшли в фінал. У жіночій першості відбіркових змагань не було: відразу були проведені півфінали і потім фінал. До 1973 в фіналах виступали по 6 найсильніших збірних, в 1975 кількість фіналістів була збільшена до восьми.

З 1977 фіналів стало два — А і В, в які потрапляли по вісім команд за підсумками півфіналів. З 1983 змагання стали проводитися в один круг, а всі збірні залежно від результатів попередніх розіграшів були поділені на фінали А, В, С1 і С2. Набрав чинності принцип ротації — після чергового розіграшу одна або дві команди, які посіли останні місця у вищому дивізіоні, переходили до нижчого, поступаючись своїми місцями його переможцям.

У 1993—1995 вісімка найсильніших команд стала називатися Суперлігою, всі інші збірні складали перший і другий дивізіони по дві групи в кожному, між якими і здійснювалася ротація. З 1996 змагання найсильніших команд, які безпосередньо змагались за «Флорентійську чашу» і «Срібну дівчину», стали називатись «Кубок Європи Spar», а решта команд були розділені на першу і другу ліги, що складались з двох груп кожна, з щорічним обміном гірших команд «згори» на кращі «знизу».

Програма змагань і чоловічих, і жіночих команд однакова, до неї входило по 20 видів бігу — на 100, 200, 400, 800, 1500, 3000 і 5000 метрів, на 110 (у жінок — 100 метрів) і 400 метрів з бар'єрами, на 3000 метрів з перешкодами, естафети 4×100 і 4×400 метрів, стрибки — у висоту, з жердиною, у довжину і потрійним, штовхання ядра, метання диска, молота і списа. В інших видах — бігу на 10000 метрів, марафонському бігу, спортивній ходьбі та багатоборстві — Кубки Європи розігрувались окремо.

Перше місце в кожному виді приносило команді 8 очок, відповідно восьме місце — 1 очко. Виключення було зроблено під час розіграшів Кубків 1993 і 1996 років, коли в найсильнішій групі виступало по 9 збірних і 1-е місце у виді оцінювалося в 9 очок.

Найбільша кількість перемог в боротьбі за «Флорентійську чашу» — по 6 — на рахунку команд СРСР, НДР, Великої Британії та Німеччини, 3 рази — Франції, по одній перемозі у збірних Росії і Польщі. «Срібна дівчина» найчастіше «гостювала» у Москві — 17 раз (і в тому числі останні 12 років поспіль), з них 14 раз її вручали збірній Росії і ще тричі — команді СРСР, 9 перемог в активі збірної НДР і 3 — Німеччини.

Командний чемпіонат

На Конгресі ЄАА 2007 року було ухвалене рішення, починаючи з 2009, замість Кубку Європи проводити командний чемпіонат континенту. Назва змінилася, але суть цього командного змагання залишилася такою, як і була раніше, — та ж програма, той же поділ національних збірних на групи або ліги, та ж ротація між ними.

Командний чемпіонат Європи, який змінив в календарі Кубок континенту, спочатку мав експериментальний характер. Його регламент був, певною мірою, надуманим і після змагань 2009 року в португальській Лейрії викликав чимало нарікань. Як і під час розіграшу Кубка Європи національні збірні були розбиті на ліги. Але на цей раз у вищому дивізіоні виступали не вісім, як раніше, а дванадцять команд. Внаслідок цього в спринтерському, бар'єрному і естафетному бігу довелося проводити по два забіги в кожному виді, а це ставило учасників в нерівні умови і вплинуло на розподіл місць учасників і команд. На більш довгих дистанціях вирішили застосувати правило, взяте у велосипедистів — учасник, який останнім завершує певний відрізок дистанції, отримував червону картку та мав зійти з дистанції. Не всі бігуни змогли до цього звикнути, і це призводило до непорозумінь. Так, наприклад, у 2009 біг на 3000 метрів у жінок виграла іспанка Родрігес, але виявилося, що вона не помітила або проігнорувала червону картку і перемоги її зрештою позбавили. Не назвеш комфортною і ситуацію з бігом на 800 метрів, коли всі 12 учасників забігу стартували від загальної лінії, а не окремими доріжками, як це прийнято на інших великих міжнародних змаганнях.

У стрибунів ввели ліміт на кількість невдалих спроб, і далеко не всі спортсмени змогли приноровитись до незвичних умов. Але, мабуть, найбільш важливою відмінністю нового чемпіонату від попереднього Кубка став загальний залік — тепер і чоловіки, і жінки стали «складати» очки в загальну «скарбничку». В наступні роки організатори врахували деякі критичні зауваження щодо проведення змагань.

Формат чемпіонату

Загалом формат командного чемпіонату передбачає змагання національних команд у чотирьох групах — Суперлізі, першій, другій та третій лігах. Кількісний склад збірних у кожній лізі становив 12 команд. За підсумками виступів у кожній лізі визначаються збірні, які переходять до більш високої ліги (це — перші дві команди першої ліги та перші три команди другої та третьої ліг), а також ті, що понижуються в статусі (це — останні дві команди Суперліги та останні три команди першої та другої ліг відповідно). Кожна збірна має право заявити до участі в чемпіонаті максимум по 25 чоловіків та 25 жінок.

У квітні 2018 Рада Європейської легкоатлетичної асоціації ухвалила рішення зменшити, починаючи з чемпіонату-2021, тривалість проведення змагань (з 3 до 2 днів) та кількісний склад збірних Суперліги з 12 до 8 (або 9, якщо збірна країни-господаря змагань не матиме права виступати в Суперлізі). Внаслідок цього, за підсумками чемпіонату-2019, до Суперліги, а також першої та другої ліг виходили не по три, а по одній збірній-переможниці більш низької ліги, а Суперлігу, першу та другу ліги залишали п'ять (замість трьох) збірних.

Формат командного чемпіонату 2023 року був знову змінений. Він передбачав змагання національних команд у трьох дивізіонах — першому, другому та третьому. Кількісний склад збірних у кожному дивізіоні становив 16, 16 та 15 команд відповідно. За підсумками виступів у кожній лізі визначаються збірні, які переходять до більш високої ліги (це — перші три команди другого та третього дивіхіонів), а також ті, що понижувалися в статусі (це — останні три команди першого та другого дивізіонів).

Міста-господарі

Зеленим кольором виділені країни, міста яких виступали принаймні один раз господарем Суперліги командного чемпіонату Європи

Рік	Суперліга	Перша ліга	Друга ліга	Третя ліга
2009	Лейрія	Берген	Банська Бистриця	Сараєво
2010	Берген	Будапешт	Белград	Марса
2011	Стокгольм	Ізмір	Новий Сад	Рейк'явік
2013	Гейтсхед	Дублін	Каунас	Банська Бистриця
2014	Брауншвейг	Таллінн	Рига	Тбілісі
2015	Чебоксари	Іракліон	Стара Загора	Баку
2017	Лілль	Вааса	Тель-Авів	Марса
2019	Бидгощ	Саннес	Вараждин	Скоп'є
2021	Хожув	Клуж-Напока	Стара Загора	Лімасол

Рік	1 дивізіон	2 дивізіон	3 дивізіон
2023	Хожув	Хожув	Хожув
2025	Мадрид
2027	Хожув

Переможці

Рік	Суперліга	Перша ліга	Друга ліга	Третя ліга
2009	Німеччина	Білорусь	Литва	Ізраїль
2010	Росія	Чехія	Швейцарія	Данія
2011	Росія	Туреччина	Естонія	Ізраїль
2013	Росія	Чехія	Словенія	Словаччина
2014	Німеччина	Білорусь	Швейцарія	Кіпр
2015	Росія	Чехія	Данія	Словаччина
2017	Німеччина	Швеція	Угорщина	Люксембург
2019	Польща	Португалія	Естонія	Ісландія
2021	Польща	Чехія	Угорщина	Сербія

Рік	1 дивізіон	2 дивізіон	3 дивізіон
2023	Італія	Угорщина	Ірландія

Джерела

• Сторінки змагань на сайті Європейської легкоатлетичної асоціації:
  • Суперліга [Архівовано 10 Квітня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  • Перша ліга [Архівовано 11 Травня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  • Друга ліга [Архівовано 4 Березня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  • Третя ліга [Архівовано 16 Травня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
• Правила проведення змагань [Архівовано 11 Травня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
• European Athletics Team Championships Statistics Handbook 2021. Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу за 21 травень 2021. Процитовано 21 травня 2021. (англ.)
• Легкая атлетика: Справочник. — М : Советский спорт, 2011. — С. 663-787, 787-792. — ISBN 978-5-9718-0319-5.
• Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т / общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 1. — С. 366-373, 408-466. — ISBN 978-5-904885-80-9.