Вікіпедія

Коляда (божество)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Коляда (значення).

Коляда́ — слов'янський міфологічний персонаж, уособлення новорічного циклу. Найчастіше фігурує у колядках. В образі рядженого (козел і ін.) — учасник народних різдвяних обрядів з іграми та піснями (колядування, колядки). За деякими трактуванням Коляда первісно був богом-двійником Овсеня, або богинею — дружиною Дажбога.

Коляда
Коляда в чоловічому образі (картина Андрія Шишкіна, 2015 року)
Міфологія слов'янська
Значення імені Святий Вечір, перший день місяця
Згадки Густинський літопис, колядки
Частина від слов'янська міфологія

Етимологія ред.

Найпоширеніша версія пояснює походження імені та назви свята цього персонажа від латинського «календи» («перші числа місяця», звідки й «календар»)[1].

Також слово «коляда» означає: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування[2].

Микола Костомаров вбачав у Коляді зв'язок зі словом «коло» — «круг, колесо», що символізує сонце та початок нового року[3]. Ксенофонт Сосенко писав, що Коляда тотожне вавилонському «kallatu» — «наречена», в цьому випадку наречена Сонця. Пов'язану назву колядників Сосенко виводив із вавилонського «ka-lu-ti» — «духовенство, жрецтво»[4].

Статус персонажа ред.

Густинський літопис (XVII століття) — єдине давнє писемне джерело, що вказує на Коляду як на бога («біса» з погляду літописців-християн): «Шостий — Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають.»[5]

На думку Володимира Топорова, Коляда — це інша іпостась персонажа-втілення року Авсеня (див. також обряд Овсень). В сербів збереглися аналогічні пари персонажів: Молодий Божич — Старий Бідняк, або Божич — Бог. У народній пісні Авсень їде по дорозі, знаходить залізну сокиру, зрубує сосну та будує міст, яким їде до нового року. Часто Авсень, як і Коляда, їде не коні[6].

Сергій Плачинда вважав, що Коляда — богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога, якій відповідають у поляків та литовців — Коленда, в молдаван та румунів — Колинда[7].

Борис Рибаков стверджував, що образ Коляди оформився лише в XVII ст. від назви зимових колядок, а не навпаки[8].

Радянський лінгвіст Анатолій Ф. Журавльов, критикуючи слова О. М. Афанасьєва про те, що Коляда в давнину була слов'янською богинею, пише:

Численні персоніфікації Коляди як Різдва та зимового сонцестояння ще не дають підстав для твердження про існування у давніх слов'ян особливого божества у жіночому втіленні, пов'язаного з роковим переломом. Подібні уособлення, присвячені різним календарним вузлам (Масляна та її західні аналоги та інше), широко поширені у багатьох європейських народів.[9]

Реконструкція міфу про Коляду ред.

За Плачиндою, богиня Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах (трав'янистих рівнинах). Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою[7].

Свято Коляди ред.

Докладніше: Коляда

Свято Коляди ототожнюється з вечором-ніччю перед Різдвом Христовим, які припадають на 24-25 грудня (старий стиль) або 6-7 січня (новий стиль). Головними язичницькими дійствами свята в українців є внесення в хату прикрашеного снопа — дідуха, що зазвичай виконується господарем і його сином, і спільна родинна вечеря, «Свята вечеря». Головна її страва — це «багата кутя», яка входить до набору 12-и пісних страв. Вогонь для приготування страв на Коляду первісно добувався тертям дерева об дерево — так званий «живий вогонь». Святкування традиційно могли супроводжувати магічні дії, призначені залучити добробут у хату та завадити негараздам у наступному році: розтрушування сіна, забивання дірок у лавках, наслідування звуків худоби, домашньої птиці, бджіл. Худобу цього вечора належало погодувати, розчесати та лишити в хліві кухлик зі «святителями»: вуглинками та свяченою водою[10].

Наступного дня починаються колядування, спершу найменші діти йдуть співати колядки в родичів, потім старші йдуть до чужих людей. Виняток складали хлопчики «полазники», які колядували до сходу сонця та уособлювали добрих духів. Господарям належить приймати колядників і віддячувати їм подарунками. Для дітей і дорослих відомі окремі різновиди колядок[10].

Колядування могло супроводжуватися ряженням у коня, козу, корову, ведмедя та інших тварин, що втілювали родючість[11].

  •  
    Маска рядженого козла
  •  
    В міфологічних віруваннях, зоря символізувала дівчину-красуню, дружину, або доньку Місяця, господаря неба
  •  
    Кутя і дідух

У неоязичництві ред.

У сучасному слов'янському язичництві Коляда отримав статус бога зимового сонця, який відповідає за здійснення річного циклу «Сварожого кола». У цьому контексті ім'я Коляда іноді трактується як основа для слова «календар» («Коляди дар»)[12].

У більшості слов'янських країн існують слов'янські неоязичницькі громади, метою яких є популяризація стародавніх язичницьких вірувань і обрядів у сучасному суспільстві.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Килимник, С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. Київ: Обереги. с. 67.
  2. ↑ КОЛЯДА – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
  3. ↑ Костомаров, М.І. (1994). Слов'янська міфологія. Київ: Либідь. с. 249.
  4. ↑ Сосенко, К. (1994). Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. Київ: Сінто. с. 87.
  5. ↑ Густинський літопис / Переклад В. Крекотня // Збірник козацьких літописів. Київ: Дніпро. 2006. с. 40—41.
  6. ↑ Топоров, Владимир (15 січня 2021). Исследования по этимологии и семантике. Том 4. Балтийские и славянские языки. Книга 2 (рос.). Litres. ISBN 978-5-04-012518-0. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
  7. ↑ а б Плачинда, С.П. (1993). Словник давньоукраїнської міфології. Київ: Український письменник. с. 29.
  8. ↑ Рыбаков, Б. А. (2001). Язычество древней Руси. Москва: София, Гелиос. с. 123.
  9. ↑ 2005_Zhuravlev_Jazyk_i_mif.pdf (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 24 січня 2024.
  10. ↑ а б Килимник, С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. Київ: Обереги. с. 11—38.
  11. ↑ Коляда, Коледа. myths.kulichki.net. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
  12. ↑ Иванович, Гизбрехт Андрей (2017). Персонажи русского неоязыческого пантеона в произведениях российских художников: вопросы иконографии и интерпретации. Культурная жизнь Юга России. № 1. с. 39—43. ISSN 2070-075X. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коляда_(божество)&oldid=41593745