Клаус Воверайт (нім. Klaus Wowereit; нар. 1 жовтня 1953(19531001), Західний Берлін) — німецький політик, бургомістр Берліна з 2001 до 2014 року, голова бундесрату в 20012002 роках, після відставки Курта Бека був керівником федеральної землі, який найдовше перебував на посаді, відкритий гей.

Клаус Воверайт
нім. Klaus Wowereit
Клаус Воверайт
Клаус Воверайт
Бургомістр Берліна
16 червня 2001 — 11 грудня 2014
Попередник Курт Бек
Наступник Міхаель Мюллер
Голова Бундесрату
1 листопада 2001 — 31 жовтня 2002

Народився 1 жовтня 1953(1953-10-01) (70 років)
Західний Берлін
Відомий як політик, автобіограф, письменник-документаліст, адвокат, ЛГБТ-активіст
Громадянство Німеччина Німеччина
Alma mater Вільний університет Берліна
Політична партія Соціал-демократична партія Німеччини
У шлюбі з Йорн Кубіцкі
Професія політик
Релігія католицька церква
Нагороди
klaus-wowereit.de

Біографія ред.

Народився в берлінському районі Темпельгоф в простій сім'ї прусськів литовців вихідців зі Східної Пруссії, молодший із п'ятьох дітей, ріс без батька. Прізвище Воверайт балтійського (давньопрусського) походження і означає «білченя».[1]

1973 року закінчив школу імені Ульріха фон Гуттена (нім. Ulrich-von-Hutten-Oberschule), потім вивчав право у Вільному університеті Берліна. Тоді ж вступив до лав Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). 1979 року склав юридичний державний іспит, після чого почав роботу при сенаторі внутрішніх справ у Берліні. 1981 року склав другий державний іспит.

Політична кар'єра ред.

З 1984 до 1994 року був муніципальним радником з освіти та культури берлінського району Темпельгоф. 1995 року обраний до міського парламенту Берліна, ставши заступником голови фракції СДПН. 1999 року був переобраний і став головою міської парламентської фракції СДПН.

16 червня 2001 обраний бургомістром Берліна. Переобраний 2006 року. На цій посаді Клаус Воверайт активно працював у галузі культури і туризму (зокрема над проведенням Чемпіонату світу з футболу 2006 року і Берлінського кінофестивалю). Унаслідок цього Берлін став третім за відвідуваністю туристами європейським містом після Парижа і Лондона. Водночас за період його правління економічні показники міста погіршилися.

З 2001 до 2002 року був головою бундесрату, з цим періодом діяльності пов'язаний скандал про прийняття закону про імміграцію. Активно підтримує ініціативи руху за права сексуальних меншин.

У німецькій пресі іноді згадувався як майбутній потенційний кандидат від СДПН на посаду канцлера Німеччини[2].

Клаус Воверайт відкрито заявив про свою гомосексуальну орієнтацію в ході виборів 2001 року. Його фраза «Я гей, і це добре!» (нім. Ich bin schwul und das ist auch gut so) стала в Німеччині крилатою.[3][4] У пресі зустрічались також і інші варіанти перекладу цієї фрази — «Я гей, і добре, що це так» і «Я гей, ну й добре!».[5][6]

Воверайт також є автором характеристики Берліна як «бідний, але сексуальний» (нім. Arm, aber sexy).

26 серпня 2014 року Воверайт оголосив про вихід у відставку. На пресконференції у Берліні він сказав, що залишить посаду бургомістра 11 грудня 2014 року[7] .

З 1993 року живе з нейрохірургом Йорном Кубіцьким (нім. Jörn Kubicki).

Нагороди ред.

Кавалер Великого хреста ордена За заслуги перед Італійською Республікою (2006).

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. Klaus Wowereit: Der «und-das-ist-auch-gut-so»-Mann [Архівовано 3 Вересня 2014 у Wayback Machine.] // Stern, 06.10.2007 (нім.)
  2. У Німеччині вже називають 5 можливих наступників Меркель. Тиждень.ua. 2011-09-02. Архів оригіналу за 11 Вересня 2014. Процитовано 11 вересня 2014.
  3. Мэр — гей и это хорошо [Архівовано 21 листопада 2011 у Wayback Machine.] // КВИР, #8, март 2004
  4. «Маленькая гирька» для Германии [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] // Эхо планеты, 29.10.2009
  5. Мэр Берлина выступил в поддержку петербургских геев [Архівовано 29 Вересня 2013 у Wayback Machine.] // GAZETA СПб, 25.08.2010
  6. Правящий бургомистр Берлина Клаус Воверайт: 10 лет успеха [Архівовано 28 Січня 2012 у Wayback Machine.] // Deutsche Welle, 17.06.2011
  7. Правящий бургомистр Берлина Воверайт объявил об уходе в отставку. DW.DE. 2014-08-14. Процитовано 11 вересня 2014.