Кегичівка
Кеги́чівка — селище міського типу у Красноградському районі, раніше адміністративний центр Кегичівського району. Кегичівка — невелике містечко у Харківській області, населення близько 6 тисяч мешканців.
| селище Кегичівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Харківська область | ||||
| Район | Красноградський район | ||||
| Рада | Кегичівська селищна рада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA63060030010065613 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | 1898 р. | ||||
| Статус | із 2024 року | ||||
| Площа | 8,15 км² | ||||
| Населення | ▼ 5771 (01.01.2021)[1] | ||||
| Густота | 802,6 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 64000—007 | ||||
| Телефонний код | +380 5755 | ||||
| Географічні координати | 49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. / 49.28472° пн. ш. 35.75972° сх. д.Координати: 49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. / 49.28472° пн. ш. 35.75972° сх. д. | ||||
| Висота над рівнем моря | 152 м
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Кегичівка | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - залізницею: | 135 км | ||||
| - автошляхами: | 113 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 64003, Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Волошина, 33 | ||||
| Голова селищної ради | Свідрук Анатолій Іванович | ||||
| Карта | |||||
  Кегичівка | |||||
 Кегичівка  Кегичівка | |||||
| |||||
|
| |||||
Географічне розташування ред.
Селище міського типу Кегичівка розташоване між річками Вошива і Багата. В селищі бере початок річка Багатенька. Через селище проходить залізниця, станція Кегичівка. Поруч проходять автомобільні дороги Т 2110 і Т 2118.
Історія ред.
Саме селище Кегичівка утворилося у другій половині XVIII століття з двох невеликих хуторів — Доброіванівки та Єгорівки. Населяли ці хутори селяни-кріпаки, які належали поміщику-офіцеру Курського полку І. М. Апостолу-Кегичу. Від його прізвища і походить сучасна назва селища.
Подальший розвиток Кегичівки пов'язаний з будівництвом у 1897–1905 роках залізниці Лозова—Красноград, яка на той час будувалася як цукровий шлях із прилеглих цукрозаводів. У цей час Кегичівка стає волосним центром.
1899 року була збудована станція.
У січні 1918 року волосна і земська управи в Кегичівці були розпущені.
З 1923 року смт. Кегичівка — центр району, який із січня 1935 року перебуває у складі Харківської області, а до того часу — у складі Полтавської.
В ході Другої світової війни 7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з Кегичівки.
День визволення Кегичівщини 17 вересня 1943 року.
Економіка ред.
Кегичівка відома своєю родючою землею, тут розвинене с/г, в основному це рослинництво, вирощують соняшник, пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Значних досягнень у цій галузі досягла агрокомпанія «Сади України», яка володіє полями навколо містечка. Крім цього, у селищі активно розвивається малий та середній бізнес. Важка промисловість відсутня.
Розвинута харчова промисловість — місцева молочна компанія виготовляє весь асортимент молочної продукції. Крім цього, розвинута хлібопекарська галузь. Останнім часом активно розвивається газовидобувна галузь, відкрито родовище природного газу, яке так і назвали — Кегичівське газоконденсатне родовище. Містечко переважно газифіковане.
Кегичівка має автобусне сполучення з містами Харків, Дніпро, Полтава, Красноград, Первомайський. У селищі розвинена торгівля.
Освіта і наука ред.
У селищі наявні такі навчальні заклади:
Дім культури
Кегичівська центральна районна бібліотека
Дитячий садок (2)
Кегичівський ліцей;
Професійно-технічне училище.
Релігія ред.
- Свято-Георгіївський храм МП.[2]
Народилися ред.
- Олександр Оленич-Гнененко — перекладач та письменник
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
- ↑ Харьковская епархия Украинской Православной Церкви. www.eparchia.kharkov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
Джерела та література ред.
- Р. Ю. Подкур. Кегичівка [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 167. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- О. Г. Терех, В. Г. Тимофєєва. Кегичівка [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кегичівка |