Займанщина
Займанщина — за доби середньовіччя і Нового часу звичаєве право, яке давало змогу на підставі першого «займу» володіти чи користуватися землею.
Загальний опис ред.
Поширювалося на всі верстви населення (на кріпаків — дуже обмежено): група осіб (община, союз сябрів та ін.) чи окрема особа, займаючи землю під посіви, городи, пасіки, влаштування млинів тощо, самовільно запроваджувала особисту, общинну чи сябринну земельну власність. Займанщина застосовувалася головним чином там, де існувала відносна малонаселеність і значна кількість землі «лежала впусці» (деякі райони Слобідської України, Лівобережної України й Правобережної України, Вольностей Війська Запорозького низового). Найбільшого поширення набула під час національно-визвольної війни серед. 17 ст. Надалі, у зв'язку з поступовим наступом можновладців на соціальні права селян, міщан, рядових козаків і юрид. оформленням кріпацтва, первісне значення «Займанщина» втратилося.
Інші значення ред.
Також — невеликий віддалений населений пункт (землеробський, мисливський, рибальський), як правило в малонаселених місцях — в Сибіруб в горах тощо; окрема садиба або невелике селище за межами основного селища.[1][2].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Заимка // Толковый словарь Ожегова. С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. 1949—1992.
- ↑ Т. Ф. Ефремова. {{{Заголовок}}}.
Джерела та література ред.
- О. І. Гуржій. Займанщина [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 197. — ISBN 966-00-0610-1.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
- Рад. енциклопедія історії України.- К., 1971.- т.2.
Посилання ред.
- Займанщина [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.