Житецький Гнат Павлович

Гнат (Ігна́т) Па́влович Жите́цький (15 лютого 1866, Кам'янець-Подільський —  8 квітня 1929, Київ) — український історик, літературознавець, книгознавець, публіцист.

Житецький Гнат Павлович
Народився 15 лютого 1866(1866-02-15)
Кам'янець-Подільськ, Російська імперія
Помер 8 квітня 1929(1929-04-08) (63 роки)
Київ, Українська СРР, СРСР
Діяльність історик
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університету[d]
Батько Житецький Павло Гнатович

Життєпис ред.

Старший син філолога Павла Гнатовича Житецького. Народився в Кам'янці-Подільському, де батько викладав російську мову та словесність у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії.

Вчився у київській 2-й гімназії, де Житецький-старший викладав російську мову і словесність.[1]

У 1880 р. вступив до колегії Павла Галагана, для якої розробив статут та майже двадцять років учителював його батько.[1]

Перебуваючи у вимушеному відрядженні в Петербурзі протягом 1880-1882 рр., Павло Житецький у листах до сина радив якомога більше читати, особливо праці історика Миколи Костомарова. Світогляд та переконання юнака сформували найближче оточення та прочитані книги, а також відвідини засідань історичного товариства Нестора–літописця.[1]

1889 року закінчив Київський університет, історично-філологічний факультет.

Протягом 1890—1924 років учителював у середніх навчальних закладах Петербурга і Києва.

У 1898—1903 — співробітник «Большой энциклопедии» — вів відділ російської історії, надрукував близько 300 статей і довідок.

Один із засновників Всенародної бібліотеки України при ВУАН (Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського АН України), в якій у 1922—1929 роках завідував відділом рукописів.

Автор ґрунтовних статей про українських письменників та вчених.

Вибрані праці ред.

  • «Перші роки „Киевской Старины“ та М. І. Костомаров» (Україна. — 1926. — Кн. 4),
  • «Куліш і Костомаров: Недруковане листування 1860–1870-х рр.» (Україна. — 1927. — Кн. 1–2).

Джерела та література ред.


  1. а б в УІНП. 1866 - народився Гнат Житецький, історик. УІНП (укр.). Процитовано 5 червня 2024.