Вікіпедія

Еліс Манро

канадська письменниця
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Манро.

Еліс Енн Манро (англ. Alice Ann Munro, 10 липня 1931, Вінґем, Онтаріо, Канада — 13 травня 2024[6]) — канадська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2013 рік та Букерівської премії, триразовий лауреат канадської премії генерал-губернатора в галузі художньої літератури.

Еліс Енн Манро
Alice Ann Munro
Портрет Еліс Манро
Ім'я при народженні англ. Alice Ann Laidlaw[1]
Народилася 10 липня 1931(1931-07-10)
Вінґем, Онтаріо, Канада
Померла 13 травня 2024(2024-05-13) (92 роки)
Порт-Гоп (Онтаріо), Нортамберленд, Онтаріо, Канада[2]
Громадянство Канада Канада
Діяльність письменниця
Сфера роботи літературна діяльністьd[3], проза[3] і оповідання[3]
Alma mater Університет Західного Онтаріо[4]
Мова творів англійська
Роки активності 1950 — 2024
Жанр оповідання
Magnum opus Too Much Happinessd, Dear Lifed і Something I've Been Meaning to Tell Youd
Членство Американська академія мистецтв і наук і Королівське літературне товариство
У шлюбі з James Munrod[4] і Gerald Fremlind
Премії Міжнародна Букерівська премія
Нобелівська премія з літератури (2013)
CMNS: Еліс Манро у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія ред.

Її батько — фермер Роберт Ерік Лейдлоу, мати — шкільна вчителька Енн Кларк Лейдлоу.

Еліс почала писати у підлітковому віці й опублікувала своє перше оповідання «Виміри тіні» у 1950 році під час навчання в університеті Західного Онтаріо (Western University), де вивчала англійську мову з 1949 року. У цей період вона працювала офіціанткою, на збиранні тютюну, в бібліотеці.

У 1951 покинула університет, вийшла заміж за Джеймса Манро, з яким разом вчилася і переїхала до Ванкувера. У них народилися доньки Шейла (* 1953), Кетрін (* 1955) і Дженні (* 1957), але Кетрін померла через 15 годин після народження.

У 1963 родина переїхала до Вікторії, де Еліс відкрила книгарню під назвою «Книги Манро». У 1966 році народилася донька Андреа.

Еліс Манро і Джеймс розлучилися у 1972 році. Еліс повернулася до Онтаріо і почала працювати в Університеті Західного Онтаріо.

1976 року одружилася з географом Джеральдом Фремліні. Подружжя переїхало на ферму неподалік від Клінтона, Онтаріо. Пізніше родина переїхала з ферми до міста.

Першу збірку Еліс Манро «Танок щасливих тіней» (1968) було високо оцінено, завдяки цьому Манро виграла премію генерал-губернатора, найвищу літературну премію Канади. Цей успіх закріпив твір «Життя дівчаток і жінок» (1971 рік), збірка взаємопов'язаних оповідань, яку іноді помилково називають романом[7].

У 1978 було опубліковано збірку «А хто ти, власне, така?». Ця книга дозволила Манро виграти премію генерала-губернатора вдруге.

У 1979-1982 вона подорожувала по Австралії, Китаю та Скандинавії, представляючи свою творчість.

У 1980 обіймала посаду письменника-резидента в Університеті Британської Колумбії та Квінслендському університеті.

У 1980-х і 1990-х роках публікувала збірки оповідань приблизно раз на 4 роки.

У 2002 її донька Шейла Манро опублікувала мемуари про своє дитинство і життя матері.

Історії Еліс Манро часто з'являються у таких виданнях як The New Yorker, The Atlantic, Grand Street, Mademoiselle та The Paris Review. Її останню збірку «Забагато щастя» було опубліковано у серпні 2009 року.

Її оповідання «Ведмідь перейшов через гору» було адаптовано для екрану режисером Сарою Поллі як кінофільм Без неї (у ролях Джулі Крісті та Гордон Пінсент). Фільм дебютував у 2006 році на кінофестивалі у Торонто. Фільм було висунуто на Оскар за найкращий адаптований сценарій, однак премію здобув інший фільм.

Еліс Манро померла 13 травня 2024 року в себе вдома у місті Порт-Гоуп, провінція Онтаріо, в 92-річному віці[8][9].

Книги ред.

  • Танець щасливих тіней (англ. Dance of the Happy Shades) — 1968 рік (лауреат премії 1968 р. генерал-губернатора Канади)
  • Життя дівчаток і жінок (англ. Lives of Girls and Women) — 1971 рік
  • Щось я хотів сказати Вам (англ. Something I've Been Meaning to Tell You) — 1974 рік
  • А хто ти, власне, така? (англ. Who Do You Think You Are?) — 1978 рік (лауреат премії 1978 р. генерал-губернатора Канади)
  • Супутники Юпітера (англ. The Moons of Jupiter) — 1982 рік (твір номіновано на премію генерал-губернатора Канади)
  • Прогрес любові (англ. The Progress of Love) — 1986 рік (лауреат премії 1986 генерал-губернатора для художньої літератури)
  • Друг моєї юності (англ. Friend of My Youth) — 1990 рік (лауреат книжкової премії Trillium)
  • Відкриті секрети (англ. Open Secrets) — 1994 рік (номіновано на премію генерал-губернатора)
  • Обрані сюжети — 1996 рік
  • Любов доброї жінки (англ. The Love of a Good Woman) — 1998 рік (переможець премії Гіллер 1998 року)
  • Ненависть, дружба, залицяння, закоханість, шлюб (англ. Hateship, Friendship, Courtship, Loveship, Marriage) — 2001 рік
  • Любов не пропадає — 2003 рік
  • Вінтаж Манро — 2004 рік
  • Утікач (англ. Runaway) — 2004 (переможець премії Гіллер 2004 року)
  • Віднесені: збірка оповідань — 2006 рік
  • Краєвид з Кесел Рок (англ. The View from Castle Rock) — 2006 рік
  • Забагато щастя (англ. Too Much Happiness) — 2009 рік
  • Дороге життя (англ. Dear Life) — 2013 рік

Переклади українською ред.

Відгуки ред.

  • Маргарет Етвуд: «Наш Чехов».
  • Андрій Курков: «Еліс Манро в основному відома як новелістка, проте до кожного оповідання вона вносить стільки ж глибини, мудрості і влучності, скільки поміщається в об'ємних романах»[11].

Література ред.

  • Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
  • Hooper, Brad. The Fiction of Alice Munro: An Appreciation. Greenwood, 2008. 169 p.
  • Alice Munro. (Bloom's Modern Critical Views). 2009. 210 p.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Muere la Premio Nobel canadiense Alice Munro
  2. ↑ Alice Munro, Canadian author who mastered the short story, dead at 92 — CBC.ca.
  3. ↑ а б в Czech National Authority Database
  4. ↑ а б в Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Померла Еліс Манро — перша канадка, лауреатка Нобелівської премії у галузі літератури, Укрінформ, 14.05.2024
  7. ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 332.
  8. ↑ https://suspilne.media/745879-pomerla-laureatka-nobelivskoi-premii-z-literaturi-elis-manro/
  9. ↑ https://www.theglobeandmail.com/canada/article-alice-munro-death-author/
  10. ↑ Забагато щастя. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 22 червня 2017.
  11. ↑ Обидві цитати за Лауреат Нобеля з літератури Еліс Манро найкращий автор оповідань у світі (+ уривок з твору) // texty.org.ua
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліс_Манро&oldid=42625955