Всеукраїнське об'єднання «Свобода»

українська політична партія

Всеукраї́нське об'є́днання «Свобо́да» — українська консервативно-націоналістична[12] партія, зареєстрована в 1995 році, однак діяла з 1991 року. До лютого 2004 року мала назву Соціал-Національна партія України. Лідер партії — Олег Тягнибок.

Всеукраїнське об'єднання «Свобода»
логотип
Заснована / зареєстрована 13 жовтня 1991 / 16 жовтня 1995
Штаб-квартира Київ, вул. Богдана Хмельницького 59-в
Політична ідеологія Ультраправі:[1][2][3]
український соціал-націоналізм
економічний націоналізм[4]
ультранаціоналізм[5][6]
євроскептицизм
антикомунізм
дерусифікація[7]
антисемітизм[8]
антиімміграція[8]
україноцентризм


Очільник партії Тягнибок Олег Ярославович
Кольори      Темно-синій
     Жовтий
Кількість членів 15 тисяч[9]
Кількість депутатів у ВР[10]
1 / 424
Обласні ради та
рада м. Києва
[11]
50 / 1780
Вебсторінка svoboda.org.ua
Політика України
Політичні партії
Вибори

У 2009 та під час місцевих виборів 2010 року в Галичині партія досягла значних успіхів і стала основною силою в місцевих органах влади. У 2012 році після парламентських виборів «Свобода» отримала свої перші місця в Верховній Раді України. Політична сила брала активну участь у Євромайдані. Після втечі Януковича та створення нової коаліції партія увійшла до парламентської більшості й отримала місця в уряді Арсенія Яценюка.

Однак за результатами позачергових виборів до Верховної Ради 2014 року «Свобода» не пройшла прохідний бар'єр в багатомандатному окрузі, набравши 4.71 % голосів при необхідному мінімумі у 5 %. Представники ВО «Свобода» здобули кілька місць у Верховній Раді за результатами виборів в одномандатних округах, однак не увійшли до новоствореної правлячої коаліції та не отримали місць як у новому уряді Арсенія Яценюка, так і в наступному уряді Володимира Гройсмана. При цьому «Свобода» зберегла політичне представництво в 15 обласних радах за результатами місцевих виборів 2015 року та у 6 обласних радах за результатами місцевих виборів 2020 року.

Політична програма

 
Картка, яку заповнюють охочі вступити до ВО «Свобода»
  • Влада і суспільство. Люстрація влади,[13] графа «національність» у паспорті та свідоцтві про народження,[14] кримінальна відповідальність за будь-які прояви українофобії,[15] адміністративно-територіальна реформа України,[16] скасування депутатської недоторканності та зменшення кількості народних депутатів до 300,[17] Україна як президентсько-парламентська республіка,[18] підвищення ролі місцевого самоврядування,[19] вільне набування та володіння вогнепальною і холодною зброєю[20];
  • Народне господарство. Енергетична незалежність України,[21] реформування житлово-комунального господарства,[22] єдиний соціальний податок,[23] ухвалення нового Земельного,[24] Податкового,[25] Трудового[26] кодексів, націоналізація стратегічних підприємств; введення прогресивної системи оподаткування; заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення іноземцям, створення Державного земельного банку; забезпечення участі працівників в управлінні і розподілі прибутків підприємств; підтримка незалежних профспілок;
  • Здоров'я нації. Обов'язкове державне соціальне медичне страхування,[27] державна програма культивування в суспільстві здорового способу життя,[28] політика економічного протекціонізму вітчизняної фармацевтичної промисловості й медичного приладобудування,[29] державна житлова програма,[30] заборона реклами тютюнових виробів й алкогольних напоїв[31];
  • Громадянство і міграція. Ухвалення нового Закону про громадянство,[32] заборона подвійного громадянства,[33] заборона усиновлення українських дітей іноземцями,[34] суворі антиімміграційні заходи[35];
  • Інформаційний простір, освіта і наука. Посилений курс на українізацію[36] та контроль за нею,[37] пільги для українськомовної продукції,[38], створення єдиної Української помісної церкви, українськомовного програмного забезпечення[39];
  • Історична справедливість. Вказати в Конституції України правонаступність Української Держави,[40] визнати факт окупації України більшовицькою Росією у 1918—1991 рр.,[41] добитися від Верховної Ради України, ООН, Європарламенту, парламентів країн світу визнання геноциду українців у ХХ ст.,[42] відкрити всі архіви ВНК-ДПУ-НКВС-МДБ-КДБ,[43] сувора кримінальна відповідальність за публічне заперечення Голодомору як геноциду української нації,[44] геройський статус ОУН-УПА,[45] оголосити 14 жовтня Днем Української Зброї та скасувати День захисника Вітчизни,[46] ліквідація та заборона використання знущальних щодо українців імперсько-більшовицьких символів, відзначення дат, пам'ятників і назв на честь катів України,[47] заборона комуністичної ідеології як людиноненависницької,[7] вимагати від Москви офіційного визнання, вибачення та компенсації за геноцид українців, добитися від неї повернення вкрадених заощаджень громадян України часів СРСР, наполягати на передачі Україні належної їй частки Алмазного фонду, золотих і валютних запасів, закордонного майна колишнього СРСР[48];
  • Зовнішня політика й оборона. Курс на європейський україноцентризм,[49] вихід з СНД, ЄЕП, ЄврАзЕС,[50] створення та розбудова Балто-Чорноморського Союзу,[51] візовий режим з Росією,[52] реформування ЗСУ,[53] відновлення ядерного статусу України,[54] виведення російських військових баз з української території[55] та посилена співпраця з НАТО і членами ядерного клубу;[56]
  • Крим і Севастополь. Всеукраїнський референдум про зміну статусу Криму з автономного на обласний та скасування спеціального статусу міста Севастополь[57], розірвати Харківські угоди Януковича-Мєдвєдєва[58], суворий контроль за пересуванням іноземних військовослужбовців територією України[59], державна програма інтеграції в українське суспільство його кримської частини[60], безперешкодний доступ українцям Криму до українськомовних ЗМІ та навчання рідною мовою[61].

Структура партії

До центральних органів належать: З'їзд, Політрада, Політвиконком, Голова, Контрольно-ревізійна комісія, Партійний суд.[62] Місцеві партійні організації утворені відповідно до адміністративно-територіального ділення України і включають обласні, міські, районні, районні у містах, селищні та сільські організації.[62]

Вибори

Партія брала участь у парламентських виборах:

Автономна республіка,
область,
або місто
державного значення
Прапор
адм.
одиниці
Місце в
регіоні
Кількість
голосів «за»
партію, на Виборах до
Верховної Ради
України
2006 року
Відсоток
голосів «за»
Місце в
регіоні
Кількість
голосів «за»
партію, на Виборах до
Верховної Ради
України
2007 року
Відсоток
голосів «за»
Місце в
регіоні
Кількість
голосів «за» Олега
Тягнибока

на виборах
Президента 2010
Відсоток
голосів «за»
Кількість
голосів «за»
партію, на Виборах до
Верховної Ради
України
2012 року
Відсоток
голосів «за»
Виграні
мажоритарні округи
Автономна Республіка Крим  
34
532
0.05%
16
827
0.09%
11
2528
0.25%
7 637
1.04%
0
Вінницька область  
23
1374
0.14%
8
4120
0.47%
9
11401
1.26%
67 024
8.40%
0
Волинська область  
15
3347
0.55%
7
8215
1.45%
7
19472
3.31%
90 612
17.98%
0
Дніпропетровська область  
31
1853
0.10%
11
4471
0.27%
9
11657
0.63%
72 257
5.19%
0
Донецька область  
34
835
0.03%
13
2123
0.08%
10
4706
0.19%
23 557
1.20%
0
Житомирська область  
28
942
0.13%
9
2566
0.39%
8
6863
0.99%
44 188
7.47%
0
Закарпатська область  
32
1 027
0.17%
7
2670
0.54%
11
5527
1.02%
39 160
8.35%
0
Запорізька область  
33
609
0.06%
12
1968
0.21%
10
4870
0.48%
30 758
3.85%
0
Івано-Франківська область  
7
10266
1.28%
3
26792
3.41%
5
38346
4.95%
222 013
33.79%
1
Київська область  
20
1904
0.19%
7
6146
0.67%
8
14783
1.56%
93 082
10.84%
0
Кіровоградська область  
27
728
0.13%
11
1207
0.25%
9
3959
0.77%
26 026
6.22%
0
Луганська область  
33
429
0.03%
15
798
0.06%
10
2810
0.21%
13 203
1.29%
0
Львівська область  
6
33829
2.23%
4
45681
3.06%
5
79011
5.35%
499 703
38.02%
4
Миколаївська область  
29
702
0.11%
11
1137
0.20%
9
3783
0.62%
20 356
4.30%
0
Одеська область  
28
1338
0.12%
13
1771
0.17%
9
6119
0.52%
28 618
3.30%
0
Полтавська область  
25
1 339
0.15%
10
2 378
0.30%
8
9779
1.21%
54 206
7.94%
1
Рівненська область  
20
1439
0.22%
7
6 680
1.12%
7
16879
2.70%
87 444
16.63%
1
Сумська область  
23
903
0.13%
11
1335
0.21%
9
5016
0.79%
33 783
6.37%
0
Тернопільська область  
7
13317
1.97%
3
22886
3.44%
5
31 659
4.89%
176 534
31.22%
2
Харківська область  
24
1556
0.10%
12
2928
0.22%
10
8361
0.57%
43 461
3.83%
0
Херсонська область
 
34
402
0.07%
12
1010
0.20%
9
4046
0.75%
20 255
4.71%
0
Хмельницька область  
18
2457
0.31%
7
3461
0.48%
8
12726
1.70%
75 748
11.79%
1
Черкаська область  
18
1670
0.23%
7
4851
0.73%
9
8634
1.26%
59 414
9.48%
0
Чернівецька область  
19
1903
0.41%
7
3129
0.76%
8
5167
1.18%
35 450
8.71%
0
Чернігівська область  
29
743
0.11%
11
1645
0.28%
9
4887
0.81%
31 473
5.98%
0
Київ  
17
5490
0.37%
7
17105
1.25%
9
27635
1.93%
227 118
17.33%
2 (1)
Севастополь  
35
105
0.05%
16
170
0.09%
11
603
0.29%
2 026
1.37%
0
Закордонний виборчий округ  
9
295
0.85%
4
590
2.28%
6
1055
3.29%
4 827
23.63%
Україна  
18
91 321
0.36%
8
178 660
0.76%
8
352 282
1.43%
2 129 933
10,44%
13 (12)

Історія

Соціал-національна партія України

Партія заснована 13 жовтня 1991 р. у Львові під назвою «Соціал-національна партія України» (СНПУ) представниками громадської організації ветеранів Афганістану, молодіжної організації «Спадщина» (під головуванням Андрія Парубія), Студентського Братства Львова (на чолі з Олегом Тягнибоком) та Варти Руху (під керівництвом Ярослава Андрушківа та Юрія Криворучка)[65]. Офіційна реєстрація Міністерством юстиції відбулася 16 жовтня 1995-го. Лідером партії став лікар-психіатр Ярослав Андрушків.

Ідеологія

Ідейна основа діяльності СНПУ — соціал-націоналізм. У статуті СНПУ метою діяльності партії зазначалося: «Сприяння розбудові незалежної Української Соборної Держави на засадах соціальної та національної справедливості, гармонійного поєднання інтересів суспільства й держави»[65]. Пріоритетним відповідно є побудова національної держави, де суб'єктом державності виступає автохтонна нація. Ідеологи СНПУ спиралися на праці ідеолога Організації Українських Націоналістів (ОУН) 1930-х рр. Миколи Сціборського, який розробив альтернативний демократії політичний режим націєкратії. У зовнішній політиці СНПУ орієнтувалася на створення «Великої України».[джерело?]

З самого початку своєї діяльності партія намагалася позиціювати себе як месіанський загальноєвропейський рух. 19 листопада 1995 р. під час своєї презентації у львівському театрі ім. Марії Заньковецької голова СНПУ Я. Андрушків заявив: «У зв'язку з перспективою масової деградації людей і цілих народів, ми є останньою надією білої раси і людства взагалі…»[65].

 
Перший логотип партії (1991—2003),[66] з літерами I та N.

Символіка

Емблемою партії була монограма «Ідея нації». Емблема СНПУ становить собою силует монограми в складі літер «І» та «N» — початкових літер слів девізу Соціал-Національної партії України «Ідея Нації». Форма написання літери «N» відповідає традиційному, давньоукраїнському стилю правопису. Монограма, як емблема СНПУ, утворюється шляхом переплетення вказаних літер, при чому, літера «і» вертикально і в центрі перетинає поперечний елемент літери «N»[67]. Монограма блакитного кольору зображувалася на партійних знаменах, чорного — на знаменах товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України» (молодіжне крило партії). Колір знамен в обох випадках був золотим.

Діяльність

Протягом першої половини 1990-х рр. налагоджено друк партійної газети «Соціал-націоналіст», організовано постійну охорону загонами СНПУ кількох соборів Української Православної церкви Київського патріархату, створено Надзвичайний Комітет Порятунку Нації і Держави, яким було організовано цілий ряд пікетувань Верховної Ради України з приводу відвернення загрози втрати Україною Криму та Чорноморського флоту.

Восени 1993 р. для охорони акцій, організованих Надзвичайним Комітетом Порятунку Нації і Держави, СНПУ створює «народні охоронні загони», одягнені в чорну уніформу, щоб дистанціюватися від одягнених у камуфляж УНСОвців. 22-24 вересня 1993 р. «народні охоронні загони» влаштували акти масової непокори біля приміщення Верховної Ради України[65].

У 1994 р. на місцевих виборах у Львівській області СНПУ отримала 10 % голосів і представництво у Львівській обласній раді.

У виборах 1998 р. СНПУ взяла участь разом із ще однією ультрарадикальною партією «Державна самостійність України» у складі блоку «Менше слів».

Блок «Менше слів» отримав 0,17 % або 45 155 голосів і зайняв передостаннє, 29-те місце. Водночас СНПУ отримала першого народного депутата у своїх лавах. Колишній хірург Олег Тягнибок, член Ради Уповноважених СНПУ, переміг в мажоритарному окрузі.

Наприкінці 1999 р. керівництвом партії прийняте рішення про формування молодіжного крила у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту «Патріот України», яке очолив Андрій Парубій.

На парламентських виборах 2002 р. СНПУ висувала своїх кандидатів виключно в одномандатних округах. Депутатський мандат отримує тільки Олег Тягнибок.

 
Емблема «Свободи» — тризуб з пальців, один із символів РУХу часів Перебудови.

ВО «Свобода»

14 лютого 2004 р. на IX з'їзді СНПУ Головою партії обраний Олег Тягнибок. Партія змінює назву (відтепер вона має назву Всеукраїнське об'єднання «Свобода») та символіку («Ідею Нації» замінює спрощене зображення жесту «Тризуб-Воля» у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями)[68][69].

ВО «Свобода» підтримала «Помаранчеву революцію», було оприлюднено звернення до громадян[70], лідер об'єднання О.Тягнибок неодноразово виступав з трибуни Помаранчевого майдану. Проте пізніше свободівці неодноразово наголошували про зраду «помаранчевими» лідерами «ідеалів Майдану», зокрема, на думку О. Тягнибока «За гучними корупційними звинуваченнями та викривальними заявами приховувались внутрішні інтриги помаранчевого табору в боротьбі за владу. Ніхто не думав про українців… про їх щоденні потреби, про майбутнє їхніх дітей»[71].

2007

На парламентських виборах 2007 року ВО «Свобода» набрала 0,76 % голосів і до Парламенту не потрапила. Найбільшу підтримку (понад 3 %) «Свобода» отримала в Галичині, найменшу — у Криму та в Донбасі — близько 0,1 %. У Києві набрала 1,25 %.[72]

 
Райони та міста, у яких ВО «Свобода» подолала бар'єр 3 % на парламентських виборах 2007 р.

2008

Свободівці періодично організовують вуличні акції, не пов'язані безпосередньо з політикою. Наприклад, 29 березня 2008 р. за ініціативи свободівців у Києві пройшов Марш українського глядача [73][74][75] під гаслом «Від кіна українською — до Українського кіна!», під час якого на Майдані незалежності демонстрували роботи молодих талановитих українських режисерів і виступав кінорежисер Юрій Іллєнко.

На виборах до Київради 2008 року ВО «Свобода», що йшла під гаслом «Стольному граду — українську владу!»[76] набрала 2,08 %, випередивши блок НУНС (2,01 %)[77], проте цього результату було недостатньо для проходження у Київраду.

2009

 
Мітинг з нагоди 100-річчя від дня народження С.Бандери у Києві, 1 січня 2009

За підсумками позачергових виборів до Тернопільської обласної ради, що відбулися 15 березня, «Свобода» отримала перше місце, здобувши 154 325 голосів «за» (34,69 %) і 50 із 120 місць в обласній раді. Уперше в історії партії вона посіла перше місце на виборах до якоїсь обласної ради.

У червні об'єднання ініціювало акцію «Геть алкоголь та тютюн з українських міст та сіл». Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська міські ради ухвалили рішення про обмеження торгівлі алкоголем після 22 години[78].

2010

На початку року лідер партії, Олег Тягнибок, балотувався на пост Президента України. Він отримав підтримку 352 282 виборців (1,43 %)[79].

31 жовтня партія перемогла на виборах до обласних рад Львівщини (41 депутат) та Івано-Франківщини (17 депутатів). Свободівці також пройшли до обласних рад на Буковині (4 представники), Волині (6), Київщині (5), Рівненщині (5) та Хмельниччині (4) і до районних, міських і селищних рад цих регіонів. «Свобода» отримала по 2 мандати в міських радах Житомира та Вінниці.

Мером Тернополя обраний Сергій Надал, проте у Львові та Івано-Франківську кандидати від партії не змогли перемогти чинних міських голів, Андрія Садового та Віктора Анушкевичуса, відповідно.

У кінці листопада рішення про саморозпуск прийняли Луганська міська й обласна організації ВО «Свобода»[80].

2011

Члени ВО «Свобода» були співорганізаторами спроби зриву спільно зі СНА 28 лютого акції у рамках кампанії «Проти деградації освіти»[81][82][83][84].

Широкого розголосу набули події у Львові під час відзначення Дня Перемоги 9 травня. Представники ВО «Свобода» були учасниками численних сутичок з представниками лівих організацій[85][86]. У результаті постраждало щонайменше 14 осіб, а помічник депутата Львівської міської ради від «Свободи» Олег Ковпак отримав вогнепальне поранення[87].

У серпні політична сила ввійшла до складу Комітету опору диктатурі — політичного формування, що об'єднало партії, серед яких «За Україну!», «Громадянська позиція», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», «Фронт Змін», Європейська партія України, Конгрес українських націоналістів, Народний Рух України, «Народна самооборона», «Пора» та громадські об'єднання «Зарваницька ініціатива», «Жінки за майбутнє» й інших заради недопущення політичних репресій і для захисту прав українських громадян.

7 листопада представники «Свободи» спробували зупинити ходу комуністів до Майдану Незалежності, закидавши їх яйцями[88].

2012

 
Райони та міста, у яких ВО «Свобода» подолала 5 % бар'єр на парламентських виборах 2012 р.

Активісти «Прямої дії» стверджують, що члени «Свободи» у лютому брали участь у нападі на активістів організації[89]. Партія заперечила це на офіційному сайті[90].

26 липня ВО «Батьківщина» і ВО «Свобода» на спільній пресконференції повідомили, що йтимуть на вибори до Верховної Ради окремими партійними списками, а в кожному одномандатному виборчому окрузі виставлять єдиного узгодженого кандидата. Так, від «Батьківщини» в округах балотуватиметься 190 кандидатів у народні депутати, від «Свободи» — 35 кандидатів[91].

З нагоди 70-річчя створення Української повстанської армії 14 жовтня у парку імені Тараса Шевченка в центрі Києва відбувся мітинг всеукраїнського об'єднання, що зібрав кілька тисяч осіб[92]. Згодом колона пройшла маршем по вулиці Володимирській до Софійської площі. Разом із націоналістами були вболівальники ФК «Динамо» (Київ) з банером «Свободу Павличенкам», протестуючи проти рішення суду в резонансній справі Павличенків[93].

На парламентських виборах 2012 року Всеукраїнське об'єднання «Свобода» отримало 10,44 % голосів виборців[94], що стало однією з найбільших несподіванок цих виборів[95]. Традиційно найбільшу підтримку політична сила мала на Галичині: Львівщина — 38,02 % (1-е місце в області), Івано-Франківщина — 33,79 % (2-е місце), Тернопільщина — 31,22 % (2-е місце).

Через побоювання сутичок з націоналістами, зокрема зі «Свободи», 7 листопада комуністи вперше за кілька останніх років відмовилися від ходи Хрещатиком[96], а «свободівці», що зібралися на Майдані Незалежності були готові блокувати марш опонентів[97].

21 грудня в Одесі «Свобода» проводила мітинг перед міською радою проти перейменування вулиці Івана та Юрія Лип. Там само одеські підприємці протестували проти високих поборів і неправових дій на ринках «Привоз» і «7-й кілометр». Коли активісти, серед яких був депутат ВРУ Павло Кириленко, та підприємці спробували зайти до приміщення міськради, охорона застосувала сльозогінний газ та обливала людей водою на морозі[98]. Одеські депутати назвали протестувальників «неофашистами»[99].

2013

У той час як представники опозиції, зокрема ВО «Свобода»[100], блокували трибуну Верховної Ради з вимогою запровадити персональне голосування народних депутатів, 7 лютого на сесії Львівської міської ради «свободівка» Ірина Шалаковська проголосувала замість свого колеги Івана Гринди[101][102]. Наступного дня Шалаковська отримала сувору догану, також її знято з посади голови Личаківської районної організації Львівської міської організації «Свободи», а Гринда отримав догану за те, що залишив картку для голосування без нагляду[103]. Голова фракції «Свобода» у Львівській міськраді депутат Маркіян Лопачак пообіцяв, що у майбутньому за такі вчинки будуть також виключати із партії[104].

14 березня в Києві прихильники «Свободи» зірвали презентацію книги про Йосипа Сталіна[105]. У той же день ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина» розпочали двомісячну акцію протесту Вставай, Україно![106][107].

2014

 
Антиурядові протести в Києві під час Євромайдану. 29 грудня 2013 р.

«Свобода» брала активну участь у Євромайдані. Після втечі Януковича та створення нової коаліції партія увійшла до більшості та отримала місця в уряді. Так, Ігор Тенюх очолив міністерство оборони, Ігор Швайка — міністерство аграрної політики та продовольства, Андрій Мохник — міністерство екології та природних ресурсів. Олег Махніцький став в.о. генерального прокурора.

2 березня 2014 Ірину Сех призначено головою Львівської обласної державної адміністрації. Після того, як упродовж 20 днів, як передбачено Конституцією, вона не склала мандат народного депутата, у квітні Люстраційний комітет Майдану Львівщини уповноважив свого представника звернутись із позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва з приводу порушення Закону України «Про статус народного депутата України» Іриною Сех, яка суміщає депутатський мандат з посадою голови Львівської ОДА. Поведінка очільниці області спричинила у Львові мітинги та пікети з вимогою припинити суміщення посад[108].

Голова «Свободи» Олег Тягнибок брав участь у виборах Президента 25 травня 2014 року, отримавши підтримку 1,16 % виборців (210 476 голосів)[109].

26 серпня 2014 року у Києві на вулиці Інститутській на Східний фронт урочисто проводжали свободівський батальйон спеціального призначення «Січ»[110][111], який до цього пройшов двомісячну підготовку[112].

У вересні 2014 року партія Всеукраїнське об'єднання «Свобода» оприлюднила першу десятку виборчого списку на виборах до Верховної ради України:

  1. Олег Тягнибок
  2. Руслан Кошулинський
  3. Олександр Сич
  4. Богдан Бенюк
  5. Олексій Миргородський
  6. Анатолій Вітів
  7. Олександр Мирний
  8. Андрій Мохник
  9. Олег Панькевич
  10. Ігор Мірошниченко

У підсумку на позачергових виборах до Верховної ради 2014 року «Свобода» посіла сьоме місце за кількістю голосів виборців (742 022 голоси — 4,71 %) і, не подолавши 5-відсоткового бар'єру, не пройшла до Парламенту[113].

2015

Рішеннями проведеного в лютому 2015 XXX З'їзду ВО «Свобода» партія перевела роботу на внутрішній воєнний стан:[114]

  • Обрано заступника Голови ВО «Свобода» з воєнних питань (ним став Юрій Сиротюк, ексчлен комітету ВР з питань Національної безпеки й оборони).
  • Створено комбатанське об'єднання «Легіон Свободи» з усіх свободівців, які в складі Збройних Сил України, Національної Гвардії, спецпідрозділів МВС та Добровольчих батальйонів беруть участь у війні з Росією. «Легіон Свободи» очолив командир «Карпатської Січі» Олег Куцин.
  • Ухвалено рішення про створення загонів територіальної оборони народного резерву на базі місцевих осередків «Свободи» до району включно.
  • За ухиляння без поважних причин від мобілізації — автоматичне виключення з лав об'єднання.
  • Призначено відповідального за мобілізаційні питання у ВО «Свобода» (Володимир Стаюра).
  • Призначено воєнного прес-секретаря ВО «Свобода» (Настя Сніжна).
  • Половину членських внесків ВО «Свобода» переводитиметься у фонд допомоги постраждалим в україно-московській війні.

У вересні 2015 року начебто через масові заворушення біля Верховної Ради 31 серпня був заарештований заступник Голови ВО «Свобода» з воєнних питань Юрій Сиротюк, ексчлен комітету ВР з питань Національної безпеки й оборони)[115][116], що було розцінено ВО «Свобода» як політичне переслідування[117].

14 вересня 2015 року на з'їзді партії вирішено взяти участь у місцевих виборах 25 жовтня 2015 року. Завдання «Свободи» на цих виборах — зупинити реванш олігархів і антиукраїнських сил", — заявив лідер партії Олег Тягнибок. Він повідомив, що «Свобода» візьме участь у місцевих виборах у всіх областях, де зареєстровані осередки партії. Також партія має намір висунути кандидатів у мери у всіх обласних центрах. Окрім того, присутні на з'їзді делегати прийняли рішення про призначення керівником виборчого штабу партії колишнього міністра екології та природних ресурсів Андрія Мохника.[118]

Партія також розглядає можливість висунення членів партії «Правий сектор» від «Свободи» на місцевих виборах 25 жовтня. Про це в ході з'їзду партії, проведеного в Києві 14 вересня 2015 року, заявив лідер партії Олег Тягнибок. Присутні на з'їзді делегати оплесками відреагували на пропозицію Тягнибока. На думку Тягнибока, в нинішніх умовах політичним силам необхідно координувати свої зусилля.[119]

2016

Марш Слави Героїв — традиційна святкова хода, яку організовує у Києві ВО «Свобода» для відзначення річниці створення Української Повстанської Армії. Марш пройшов 14 жовтня 2016 на свято Покрови Пресвятої Богородиці й був 12 за ліком. Перед початком ходи у столичному парку Шевченка на урочисте віче зібралося понад 20 тисяч учасників. Святковий марш був присвячений 84-ій річниці створення УПА, до свята Покрови та до Дня захисника України.[120]

2017

Політичні сили "Всеукраїнське об'єднання «Свобода», «Національний корпус» і «Правий сектор» підписали «Національний маніфест» про об'єднання зусиль задля порятунку України.

2018

На традиційному Марші Слави Героїв, що відбувся 14 жовтня 2018 року, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявив, що ставить свої особисті амбіції нижче інтересів нації, тому не балотуватиметься на посаду Президента України у 2019 році, натомість пропонує іншим націоналістичним силам розглянути кандидатуру голови Секретаріату ВО «Свобода» Руслана Кошулинського. Пізніше про свою підтримку Русланові Кошулинському заявили організації «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», «Організація українських націоналістів», «С14», а також керівник руху «ДІЯ» та УДА Дмитро Ярош.

2019

31 березня 2019 року на виборах Президента кандидат від об'єднаних сил націоналістів, член ВО «Свобода» Руслан Кошулинський за підтримки партій «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», «Організація українських націоналістів», «С14», керівника руху «ДІЯ» та УДА Дмитра Яроша набрав 1,62 % голосів.

На виборах народних депутатів 21 липня 2019 року виборчий список ВО «Свобода», куди увійшли представники партій «Національний корпус», «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», ГО «Організація українських націоналістів», руху «ДІЯ» та УДА (керівник Дмитро Ярош), отримав 2,15 % голосів. Партія не подолала 5 % бар'єр[a], але отримала право на державне фінансування статутної діяльності. Натомість серед кандидатів-націоналістів в одномандатних округах перемогу здобула Оксана Савчук в ТВО № 83 (Івано-Франківськ).

2020

На місцевих виборах 2020 року ВО «Свобода» отримала 890 місць в обласних, районних, міських, селищних і сільських радах та радах районів у містах (2,09 % від загальної кількості), 50 з них  — в обласних радах (2,81 % від загальної кількості місць в обласних радах). Представників «Свободи» було обрано або переобрано мерами шістьох міст (Тернопіль, Івано-Франківськ, Калуш, Кам'янець-Подільський, Хмельницький, Конотоп).

Співпраця

У 2000 році на запрошення СНПУ Україну відвідав голова Національного Фронту Франції Жан-Марі Ле Пен. Французькі праві радикали разом з членами «Патріоту України» проводять спільні військово-туристичні вишколи в Карпатах, які для французів на їх батьківщині були недоступними через законодавчу заборону. Протокол про співпрацю підписаний між Національним фронтом і ВО «Свобода» у 2009.[121] 7 березня 2014 ВО «Свобода» закликала «Національний фронт» Франції не спотворювати інформацію про події в Україні, зокрема щодо російської інтервенції в Криму.[122] В офіційному зверненні ВО «Свобода» оприлюднила глибоку стурбованість офіційною позицією «Національного фронту» щодо ситуації в Україні.[123]

ВО «Свобода» співпрацює з Австрійськими націоналістами, зокрема з Австрійською Партією Свободи. Зокрема, на запрошення австрійської «Свободи», у листопаді 2008 року Відень відвідав лідер ВО «Свобода», Олег Тягнибок. Позиція стосовно подій в Україні, оприлюднена Австрійською Партією Свободи,[124][125] викликала несприйняття ВО «Свобода», як така, що базується на хибній інформації.[126][127]

23-24 квітня 2013 члени ВО «Свобода» Андрій Іллєнко і Тарас Осауленко відвідали Італію на запрошення італійської партії «Форца нова». На зустрічі обговорені питання співпраці та шляхи розвитку.[128]

19 березня 2014 року опублікований лист Олега Тягнибока, згідно з яким «неможливе перебування Всеукраїнського об'єднання „Свобода“ як спостерігача в Альянсі європейських національних рухів» […] у зв'язку із несумісними заявами керівництва очолюваного Вами Альянсу щодо схвалення підтримки Росією сепаратистських сил у Криму та окупації частини української держави російською армією".[129]

Представництво в обласних радах та Київраді

Обласна
рада
Загальна кількість
депутатів у раді
Кількість
голосів «За»
у відсотках
Депутатів від «Свободи»
Вінницька обласна рада
84
6,9 %
6
Волинська обласна рада
64
8,7 %
7
Житомирська обласна рада
64
6,2 %
5
Івано-Франківська обласна рада
84
14,9 %
16
Київська обласна рада
84
7,4 %
7
Київська міська рада
120
7,7 %
14
Кіровоградська обласна рада
64
5,14 %
4
Львівська обласна рада
84
12,92 %
12
Полтавська обласна рада
84
7,3 %
7
Рівненська обласна рада
64
9,5 %
8
Сумська обласна рада
64
5,7 %
5
Тернопільська обласна рада
64
18,27 %
13
Хмельницька обласна рада
84
10,18 %
10
Черкаська обласна рада
84
7,51 %
7
Чернівецька обласна рада
64
5,92 %
4

Зміна рівня підтримки партії на виборах

Вибори 1998 року

 
Парламентські вибори: березень 1998 (у складі блоку «Менше слів»)

Вибори 2006—2007 років

 
 
 
Парламентські вибори: березень 2006 Парламентські вибори: вересень 2007 (позачергові) Парламентські вибори: вересень 2007 (позачергові, по округах)

Вибори 2010 року

 
 
 
Президентські вибори: січень 2010 (Олег Тягнибок) Президентські вибори: січень 2010 (Олег Тягнибок, по округах) Місцеві вибори: жовтень 2010 (вибори до обласних рад)

Вибори 2012 року

 
 
Парламентські вибори: жовтень 2012 (за партійними списками) Парламентські вибори: жовтень 2012 (за партійними списками)

Вибори 2014 року

 
 
Президентські вибори: травень 2014 (Олег Тягнибок) Парламентські вибори: жовтень 2014 (за партійними списками)

Висловлювання лідерів партії

У травні 2008 Ірина Фаріон, депутат Львівської обласної ради, в ефірі радіо «Ера FM» на запитання слухача про її ставлення до людей православної віри, парафіянам церкви Московського патріархату, заявила: «… структура, яка називає себе Московським патріархатом, нічого спільного не має з християнством…»[130]

У травні 2009 року Ірина Фаріон, депутат Львівської обласної ради, виступаючи перед членами «Свободи», заявила: «Ще Степан Бандера зробив пророцтво про так звану газову трубу. Це єдине, що москалі ще не вкрали у нас. Це москалі вміють дуже добре: брехати і красти, красти і брехати, брехати і красти!»[131].

Юрій Михальчишин на засіданні позачергової третьої сесії Львівської обласної ради шостого демократичного скликання біля пам'ятника Степанові Бандері заявив: «Наша бандерівська армія перейде Дніпро, перейде Донецьк і викине синьожопу банду з України. У нас у Львові є своя бандерівська червоно-чорна влада, і в Тернополі, і в Франківську… Той уряд, того Президента ми з вами не обирали. Тому це не є наша влада і зобов'язань перед нею ми не маємо жодних.»[132]

У червні 2012 Ірина Фаріон в ефірі львівського телеканалу ZIK виступила проти прийняття законопроєкту про мови Колесніченка-Ківалова: «Якщо ми урівнюємо цю мову на деяких теренах і, зокрема, в Донецьку, з українською, ми урівнюємо у правах мову окупанта з мовою корінного населення»[133]

У вересні 2012 депутат від партії «Свобода» Юрій Михальчишин в ефірі телеканалу ICTV, коментуючи відповідну поправку Європарламенту до останньої резолюції заявив, що заклик Європарламенту до демократичних сил України не співпрацювати з партією «Свобода» є заангажованим рішенням, яке побудоване на містифікаціях і совковій пропаганді.[134] При цьому на зауваження про те, що Європарламент є політичним органом, Михальчишин заявив, що це «політичний колгосп».[135]

У вересні 2013 депутат від ВО «Свобода» Андрій Іллєнко заявив, що «Свобода» — проєвропейська партія, підкресливши, що проти них в Європарламенті виступають депутати пов'язані з Партією Регіонів або Кремлем[136].

10 жовтня 2013 року депутат від ВО «Свобода» Олександр Мирний виступив проти введення розрахунків векселями під час розгляду в парламенті законопроєкту № 3358 "Про внесення зміни до статті 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (щодо реструктуризації фактичної бюджетної заборгованості шляхом видачі фінансових скарбничих векселів)[137].

Відомі члени партії

Цікаві факти

 
Мітинг з вимогами проведення нових виборів до ВРУ. (Київ, 9 червня 2009)

Див. також

Примітки

  1. Однак отримала понад 5 % голосів у трьох областях: Івано-Франківській (8,39 %), Тернопільській (6,69 %) і Львівській (5,46 %):
    Результати виборів: інтерактивна мапаBBC News Україна
  1. serhij (27 травня 2016). «Свобода» проти всіх: короткий огляд результатів радикальних правих на виборах 1994-2012 рр. Український центр суспільних даних (укр.). Процитовано 4 травня 2024.
  2. Щур, Марія (24 квітня 2019). Українські ультраправі: гравці чи інструмент?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 4 травня 2024.
  3. Радикальні націоналісти до і після Євромайдану: Зліт та падіння ВО «Свобода». voxukraine.org (укр.). Процитовано 4 травня 2024.
  4. Програма ВО «Свобода». ІІ. Економічний націоналізм: деолігархізація, соціальна справедливість та самодостатність місцевих громад. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 2020.
  5. Svoboda: The rise of Ukraine's ultra-nationalists. BBC News (англ.). 22 грудня 2012. Процитовано 17 березня 2023.
  6. Parties and Elections in Europe. web.archive.org. 8 грудня 2022. Архів оригіналу за 8 грудня 2022. Процитовано 17 березня 2023.
  7. а б Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 5. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  8. а б Dreyfus, Emmanuel (1 березня 2014). Ukraine beyond politics. Le Monde diplomatique (англ.). Процитовано 17 березня 2023.
  9. Всеукраїнське об’єднання «Свобода» — Історія. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 13 січня 2018.
  10. Депутатські фракції і групи IX скликання. rada.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
  11. Кандидати, яких обрано депутатами рад на поточну дату. cvk.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
  12. Світлана Конончук, Олег Ярош (2013 р.). «Ідеологічне позиціювання політичних партій в Україні» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2014. УНЦПД
  13. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункт 1. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  14. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункт 7. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  15. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункт 8. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  16. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункт 24. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  17. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункти 16-17. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  18. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункт 10. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  19. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункти 26-30. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  20. Програма ВО «Свобода». Розділ I, пункт 31. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
  21. Програма ВО «Свобода». Розділ II, пункти 2-3, 6-7, 9-10. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  22. Програма ВО «Свобода». Розділ II, пункт 52. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  23. Програма ВО «Свобода». Розділ II, пункт 29. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  24. Програма ВО «Свобода». Розділ II, пункт 18. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  25. Програма ВО «Свобода». Розділ II, пункт 27. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  26. Програма ВО «Свобода». Розділ II, пункт 56. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  27. Програма ВО «Свобода». Розділ III, пункт 2. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  28. Програма ВО «Свобода». Розділ III, пункт 1. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  29. Програма ВО «Свобода». Розділ III, пункт 4. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  30. Програма ВО «Свобода». Розділ III, пункт 6. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  31. Програма ВО «Свобода». Розділ III, пункт 8. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  32. Програма ВО «Свобода». Розділ IV, пункт 1. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  33. Програма ВО «Свобода». Розділ IV, пункт 4. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  34. Програма ВО «Свобода». Розділ IV, пункт 10. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  35. Програма ВО «Свобода». Розділ IV, пункти 12-14. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  36. Програма ВО «Свобода». Розділ V, пункти 1-3, 5. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  37. Програма ВО «Свобода». Розділ V, пункти 7, 21, 23. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  38. Програма ВО «Свобода». Розділ V, пункт 4. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  39. Програма ВО «Свобода». Розділ V, пункти 29, 27-28. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  40. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 1. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  41. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 2. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  42. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 3. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  43. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 4. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  44. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 6. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  45. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 13. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  46. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 19. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  47. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 7. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  48. Програма ВО «Свобода». Розділ VI, пункт 9. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  49. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункт 1. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  50. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункт 2. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  51. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункт 4. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  52. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункт 6. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  53. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункти 12-15, 17-20. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  54. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункт 9. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  55. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункт 10. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  56. Програма ВО «Свобода». Розділ VII, пункти 10-12, 7, 9. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  57. Програма ВО «Свобода». Розділ VIII, пункт 1. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  58. Програма ВО «Свобода». Розділ VIII, пункт 3. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  59. Програма ВО «Свобода». Розділ VIII, пункт 5. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  60. Програма ВО «Свобода». Розділ VIII, пункт 13. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  61. Програма ВО «Свобода». Розділ VIII, пункти 15-16. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  62. а б Статут ВО "Свобода". Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014.
  63. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 1 серпня 2012. Процитовано 15 вересня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  64. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 15 вересня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  65. а б в г Український журнал. Шлях Тягнибока до Свободи. Архів оригіналу за 19 листопада 2014. Процитовано 22 квітня 2013.
  66. Tadeusz Olszański (5 липня 2011). Svoboda party — the new phenomenon on the Ukrainian right-wing scene. Centre for Eastern Studies. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 15 вересня 2012.
  67. Опис емблеми Соціально-Національної Партії України. Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 24 червня 2014.
  68. Всеукраїнське об'єднання «Свобода»: Про партію. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 21 серпня 2013.
  69. Ярослав Андрушків: СНПУ та ВО «Свобода» — різні політичні явища. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 21 серпня 2013.
  70. Заява ВО «Свобода» з приводу помаранчевої революції. Архів оригіналу за 3 червня 2009.
  71. Олег Тягнибок: Причини зради ідей Майдану. Архів оригіналу за 3 червня 2009. Процитовано 11 січня 2009.
  72. сайт ЦВК. Архів оригіналу за 5 червня 2009. Процитовано 11 січня 2009.
  73. Києвом пройшов Марш українського глядача. Архів оригіналу за 18 квітня 2008. Процитовано 11 січня 2009.
  74. Марш Українського Глядача. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 11 січня 2009.
  75. Києвом пройшов Марш українського глядача.
  76. Стольному граду — українську владу!. Архів оригіналу за 3 червня 2009. Процитовано 11 січня 2009.
  77. Офіційні результати виборів до Київради. Архів оригіналу за 2 листопада 2011. Процитовано 11 січня 2009.
  78. Історія ВО «Свобода». Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 30 грудня 2012.
  79. Чергові вибори Президента України 17.01.2010. Архів оригіналу за 05.08.2012. Процитовано 20.03.2010.
  80. Луганська ВО «Свобода» саморозпустилася, щоб не проїдати гроші «окупантів». Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 4 лютого 2013.
  81. Проти деградації освіти, за доступні і якісні знання. Фото з акції 28.02.11 біля ВРУ [Архівовано 18 листопада 2011 у Wayback Machine.] — Сайт «Майдан»
  82. Фото провокаторів на студентській демонстрації 28 лютого [Архівовано 13 січня 2014 у Wayback Machine.] — Пряма дія
  83. Хто вносить смуту у студентські протести? [Архівовано 30 травня 2011 у Wayback Machine.] — УНІАН. Освіта
  84. «Свобода» грає на руку лобістам антистудентських реформ? [Архівовано 30 травня 2011 у Wayback Machine.] — УНІАН. Освіта
  85. Провокації у Львові були тільки зі сторони «Свободи» — МВС. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 11 травня 2011.
  86. День Перемоги-2011 зсередини
  87. Стрільцем зі Львова виявився син міліційного чиновника. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 11 травня 2011.
  88. Представники ВО «Свобода» намагалися зупинити ходу комуністів по Хрещатику. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 29 грудня 2012.
  89. Ультраправі у Харкові підіграли Табачнику. Свобода відхрещується. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 липня 2012.
  90. Заява Харківської «Свободи» щодо наклепу на молодих активістів партії, поширеного 16 лютого 2012 року. Архів оригіналу за 7 травня 2012. Процитовано 29 грудня 2012.
  91. Заява Об'єднаної опозиції ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода» про завершення переговорів щодо участі у виборах до Верховної Ради та спільні дії у Верховній Раді VII скликання[недоступне посилання з серпня 2019] (26.07.2012)
  92. У парку імені Шевченка проходить мітинг «свободівців», приурочений 70-річчю створення УПА [Архівовано 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (14.10.2012)
  93. Масштабне святкування 70-річчя УПА на Покрову проводить у Києві ВО «Свобода», палять прапори КПУ і ПР. Архів оригіналу за 3 січня 2013. Процитовано 29 грудня 2012.
  94. ЦВК. Архів оригіналу за 30 жовтня 2012. Процитовано 30 жовтня 2012.
  95. «Свобода» в парламенті як наслідок стагнації [Архівовано 2 лютого 2013 у Wayback Machine.] (31.10.2012)
  96. «Червоний» мітинг закінчився провокаціями «свободівців» та втручанням міліції [Архівовано 13 січня 2014 у Wayback Machine.] (7.11.2012)
  97. «Свободівці» усіма способами намагатимуться завадити ході комуністів Хрещатиком [Архівовано 13 січня 2014 у Wayback Machine.] (7.11.2012)
  98. На знак протесту проти антиукраїнської діяльності Одеської міськради громада штурмувала будівлю ради. Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 29 грудня 2012.
  99. Одесский облсовет поддержал антифашистскую резолюцию [Архівовано 14 лютого 2013 у Wayback Machine.] (26.12.2012) (рос.)
  100. Олег Тягнибок: «Запровадження сенсорної клавіші означатиме, що реформа українського парламенту почалася». Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 13 лютого 2013.
  101. «Свободу» зловили на кнопкодавстві у Львові. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 13 лютого 2013.
  102. Поки у Києві борються з «піаністами», у Львові голосують за колег. Відео. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 13 лютого 2013.
  103. Депутат зі «Свободи» поплатилася за кнопкодавство. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 13 лютого 2013.
  104. «Свобода» звільнила депутата з керівної посади за кнопкодавство. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 13 лютого 2013.
  105. Украинские националисты сорвали презентацию книги о Сталине в Киеве [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  106. Опозиція оголосила про початок акції «Вставай, Україно!». Архів оригіналу за 2 квітня 2013. Процитовано 22 квітня 2013.
  107. У Вінниці стартувала опозиційна акція «Вставай, Україно!». Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 22 квітня 2013.
  108. Львівська міська рада не побачила порушень у сумісництві Сех [Архівовано 29 травня 2014 у Wayback Machine.] (ЗІК, 15.05.2014)
  109. Позачергові вибори Президента України 25 травня 2014 року [Архівовано 25 травня 2014 у Archive.is] (cvk.gov.ua)
  110. Батальйон спецпризначення «Січ» вирушає на фронт (фото, відео) [Архівовано 28 серпня 2014 у Wayback Machine.] // 26 серпня 2014 о 13:08. Дивись. Інфо повідомив Володимир Тищенко]
  111. Батальйон спеціального призначення «СІЧ»
  112. Батальйон 'Січ'. Антитерористичний батальйон спеціального призначення [Архівовано 30 серпня 2014 у Wayback Machine.] // site
  113. Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 22 вересня 2019.
  114. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 25 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  115. Суд арештував свободівця Сиротюка. Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 14 вересня 2015.
  116. Влада перетворила судове засідання над автором терміну «Революція гідності» у фарс (фото). Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 14 вересня 2015.
  117. Влада організувала політичні переслідування проти лідерів «Свободи». Архів оригіналу за 11 вересня 2015. Процитовано 14 вересня 2015.
  118. "Свобода" вирішила брати участь у місцевих виборах. ukranews.com. Українські Новини. 14.09.2015. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015.
  119. Тягнибок запропонував партії Яроша йти на вибори за списком "Свободи". ukranews.com. Українські Новини. 14.09.2015. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015.
  120. Вулицями Києва пройшов Марш Слави Героїв. Громадське радіо. 14 жовтня 2016. Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 24 жовтня 2016.
  121. Підписання протоколу про співпрацю з Національним Фронтом Франції. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 4 лютого 2013.
  122. "Свобода" закликала "Національний фронт" Франції не спотворювати інформацію про події в Україні. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.
  123. Лист ВО «Свобода» до «Національного фронту» Франції. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.
  124. Mölzer: Föderalisierung der Ukraine als Ausweg aus der Krise (німецькою) . 3 березня 2014. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.
  125. Strache: Ohne Russland wird es in der Ukraine keine nachhaltige friedliche Lösung geben (німецькою) . 6 березня 2014. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.
  126. Націоналісти звернулися до Австрійської Партії Свободи задля об'єктивного інформування про події в Україні. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.
  127. Лист ВО "Свобода" до Австрійської Партії Свободи. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.
  128. Делегація «Свободи» відвідала Рим на запрошення італійської партії «Форца нова». Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 29 квітня 2013.
  129. Лист Олега Тягнибока до Голови Альянсу європейських національних рухів. Архів оригіналу за 16 вересня 2014. Процитовано 6 вересня 2014.
  130. Виступ Ірини Фаріон на «Радіо Ера-FM». Архів оригіналу за 29 листопада 2012. Процитовано 2 грудня 2012.
  131. «Коммерсантъ-Украина» від 25 травня 2009 року
  132. Юрій Михальчишин на засіданні позачергової третьої сесії Львівської обласної ради. Архів оригіналу за 11 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2012.
  133. Фаріон: На якому г*ні виросла російська мова? Українська правда 18.06.12. Архів оригіналу за 29 жовтня 2012. Процитовано 2 грудня 2012.
  134. «Свободівець»: Європарламент все переплутав, то уявлення збочених людей. Архів оригіналу за 20 грудня 2012. Процитовано 18 грудня 2012.
  135. Михальчишин назвав Європарламент «політичним колгоспом». Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 18 грудня 2012.
  136. Андрій Іллєнко — інтерв'ю Главкому. Архів оригіналу за 20 вересня 2013. Процитовано 18 вересня 2013.
  137. Олександр Мирний — сайт ВО «Свобода». Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 23 жовтня 2013.
  138. «Свобода» перемогла на виборах 2012 за кордоном. Архів оригіналу за 4 січня 2013. Процитовано 7 квітня 2013.

Посилання

Офіційні та підтримка

Аналіз

Критика