Бюльбюлеві

родина птахів
Бюльбюлеві
Оливник короткопалий (Hypsipetes amaurotis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Sylvioidea
Родина: Бюльбюлеві (Pycnonotidae)
Gray, GR, 1840
Ареал представників родини
Ареал представників родини
Роди
Синоніми
* Brachypodidae Swainson, 1831
  • Trichophoridae Swainson, 1831
  • Ixosidae Bonaparte, 1838
  • Hypsipetidae Bonaparte, 1854
  • Crinigeridae Bonaparte, 1854 (1831)
  • Phyllastrephidae Milne-Edwards & Grandidier, 1879
  • Tyladidae Oberholser, 1917
  • Spizixidae Oberholser, 1919
Посилання
Вікісховище: Pycnonotidae
Віківиди: Pycnonotidae
EOL: 1614
ITIS: 178504
NCBI: 36294
Fossilworks: 370651

Бюльбю́леві[1] (Pycnonotidae) — родина горобцеподібних птахів, що включає 32 роди і 160 видів. Представники родини мешкають в Африці і Азії.

Опис

ред.

Бюльбюлеві — співочі птахи середнього розміру зі стрункою будовою тіла, відносно довгими хвостами та короткими, округлими крилами. Більшість бюлбюлевих мають відносно довгий, злегка вигнутий дзьоб. Найменшим представником родини є торо-крихітка, довжина тіла якого становить 13 см при вазі в 13,3 г, а найбільшим — жовтоголовий бюльбюль, довжина якого становить 29 см при вазі в 93 г[2]. Загалом бюльбюлевим не притаманний статевий диморфізм, хоча самиці, як правило, мають менші розміри. Однак деякі представники родини демонструють виражений статевий диморфізм. У деяких випадках це призводило до того, що самців і самиць науковці описували як два окремі види. Оперення бюльбюлевих м'яке, забарвлення переважно темне, однорідне, від жовтувато-зеленого і оливкового до бурого і чорнуватого. У деяких видів горло і груди світлі, білуваті. Деякі бюльбюлеві мають яскраві, червоні, жовті або оранжеві гузки, щоки, горло і брови. Для деяких видів бюльбюлевих є характерними білі кільця навколо очей або чуби на головах.

Бюльбюлевим притаманний гучний, багатий спів. Для багатьох представників родини його можна описати як гуглявий або скрипучий; так, один з дослідників назвав спів короткопалого оливника як "найнеприємніший звук, який тільки може видати птах"[3]. Іншим бюльбюлевим притаманний мелодійний щебет, а деякі види, такі як, наприклад, жовтоголові бюльбюлі здатні на складний спів з великою кількістю куплетів, який можна порівняти з піснею солов'я. Деякі бюльбюлеві Індонезії постраждали через свій мелодійний спів: їм загрожує зникнення через масовий вилов з метою продажу на пташиних ринках[4].

Поширення і екологія

ред.

Більшість видів бюльбюлевих поширені в Субсахарській Африці та Південній і Південно-Східній Азії. Деякі види мешкають також в Північній Африці, на Близькому Сході та у Східній Азії. Кілька видів є ендеміками Сейшельських і Маскаренських островів. Червоногузі і червоночубі бюльбюлі були інтродуковані в багатьох частинах світу, зокрема на Аравійському півострові, в Австралії, на Гаваях та на островах Океанії. Червоночубий бюльбюль був включений до списку ста найнебезпечніших інвазивних видів[en][5].

Бюльбюлеві живуть і у густих вологих тропічних лісах, і в більш відкритих середовищах, таких як рідколісся і савани. Багато видів зустрічаються в змінених людиною середовищах: на полях, плантаціях, в парках і садах, однак деякі інші види живуть у вологих гірських і хмарних лісах, яким може загрожувати знищення природного середовища. Всі бюльбюлеві ведуть осілий спосіб життя і не мігрують.

Бюльбюлеві живляться переважно плодами і ягодами, через що можуть вважатися шкідниками фруктових садів. Також до їх раціону може входити насіння, нектар, комахи та інші безхребетні і навіть дрібні хребетні.

Бюльбюлеві є моногамними птахами. Їхні гнізда мать чашоподібну форму, робляться з гілок, корінців і рослинних волокон, встелюються листям і мохом і розміщуються на деревах. Самиці відкладають до п'яти яєць та насиджують їх в середньому 11-14 днів. Пташенята покидають гніздо на 12-16 день[6]. Деяким видам бюльбюлевих притаманний колективний догляд за пташентами.[7]

Систематика і таксономія

ред.

Родина бюльбюлевих (Pycnonotidae) була введена англійським зоологом Джорджем Робертом Греєм у 1840 році як підродина Pycnonotinae родини дроздових (Turdidae)[8][9]. Слово "бюльбюль" походить з гінді (बुलबुल), фарсі, арабської (بلبل) або турецької мови (bülbül), де воно означає солов'я[10].

Молекулярно-генетичне дослідження, результати якого були опубліковані у 2007 році, показало, що рід Зелений бюльбюль (Andropadus) не був монофілитичним. У 2010 році за результатами цього дослідження 18 видів, яких раніше відносили до роду Andropadus було переведено до відновлених родів Arizelocichla, Stelgidillas і Eurillas[11][12], таким чином залишивши Andropadus importunus єдиним представником свого роду.

Інше молекулярно-генетичне дослідження, результати якого були опубліковані у 2017 році, показало, що рід Бюльбюль (Pycnonotus) був поліфілітичним[13]. За результатами дослідження у 2020 році низку видів, яких раніше відносили до роду Pycnonotus було переведено до відновлених родів Microtarsus, Euptilotus, Poliolophus, Ixodia, Rubigula, Brachypodius і Alcurus. Також це дослідження показало, що родина бюльбюлевих формує дві основні клади. Представники однієї мешкають лише у Африці, а представники другої мешкають передусім в Азії, однак низка видів з другої клади мешкає також в Африці[13].

Низку видів, яких раніше відносили до родини бюльбюлевих, було переведено до інших родин. Роди Малагасійник (Bernieria) і Тетрака (Xanthomixis) були переведені до родини Bernieridae[14][15]. Рід Нікатор (Nicator) був виділений до монотипової родини Nicatoridae[16][17].

Бюльбюлеві (Pycnonotidae)

Кропив'янкові (Sylviidae)

Суторові (Paradoxornithidae)

Окулярникові (Zosteropidae)

Тимелієві (Timaliidae)

Pellorneidae

Alcippeidae

Leiothrichidae

Філогенетичне положення родини бюльбюлевих, відповідно до результатів дослідження 2019 року.[18]

За класифікацією, утвердженою Міжнародною спілкою орнітологів, виділяють 32 роди і 160 видів[19]

Кладограма

ред.
Африканська клада

Зелений бюльбюль (Andropadus)

Тонкодзьобий бюльбюль (Stelgidillas)

Золотистий бюльбюль (Calyptocichla)

Бюльбюль-обручник (Neolestes)

Бюльбюль-довгодзьоб (Bleda)

Сенегальський жовточеревець (Atimastillas)

Плямистий бюльбюль (Ixonotus)

Болотяний бюльбюль (Thescelocichla)

Бюльбюль камерунський (Arizelocichla montana)

Жовточеревець (Chlorocichla)

Жовточеревець білогорлий (Chlorocichla simplex)

Baeopogon

Бюльбюль-білохвіст (Baeopogon)

Бюльбюль-бородань (Criniger)

Eurillas

Торо (Phyllastrephus)

Переважно азійська клада

Волохатий оливник (Tricholestes)

Гачкодзьобий бюльбюль (Setornis)

Чубатий бюльбюль-бородань (Alophoixus)

Alcurus

Східний оливник (Iole)

Попелястий оливник (Hemixos)

Жовточеревий бюльбюль (Acritillas)

Оливник (Ixos)

Горована (Hypsipetes)

Рудий бюльбюль (Euptilotus)

Білоплечий бюльбюль (Microtarsus)

Північний бюльбюль (Poliolophus)

Brachypodius

Ixodia

Rubigula

Лаоський бюльбюль (Nok)

Бюльбюль-товстодзьоб (Spizixos)

Бюльбюль (Pycnonotus)

Кладограма побудована за результатами дослідження 2017 року і враховує розділення родів Andropadus і Pycnonotus[19][13]. Філогенетичне положення лаоського бюльбюля (Nok hualon) і жовточеревого бюльбюля (Acritillas indica) вказано відповідно до результатів дослідження 2018 року[20].

Примітки

ред.
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Dunning, John B. Jr., ред. (2008). CRC Handbook of Avian Body Masses (вид. 2nd). CRC Press. ISBN 978-1-4200-6444-5.
  3. Fishpool та Tobias, 2005, с. 150.
  4. Bergin, D.; Chng, S.C.L.; Eaton, J.A.; Shepherd, C.R. (2018). The final straw? An overview of Straw-headed Bulbul Pycnonotus zeylanicus trade in Indonesia. Bird Conservation International. 28 (1): 126—132. doi:10.1017/S0959270917000302.
  5. 100 of the World's Worst Invasive Alien Species. Global Invasive Species Database. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 04 січня 2022.
  6. Fishpool та Tobias, 2005, с. 154–155.
  7. Fishpool та Tobias, 2005, с. 151.
  8. Gray, George Robert (1840). A List of the Genera of Birds : with an Indication of the Typical Species of Each Genus. London: R. and J.E. Taylor. с. 28. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 4 січня 2022.
  9. Bock, Walter J. (1994). History and Nomenclature of Avian Family-Group Names. Bulletin of the American Museum of Natural History. Т. Number 222. New York: American Museum of Natural History. с. 201, 237. Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 4 січня 2022.
  10. Fishpool та Tobias, 2005, с. 161–162.
  11. Johansson, U.S.; Fjeldså, J.; Lokugalappatti, L.G.S.; Bowie, R.C.K. (2007). A nuclear DNA phylogeny and proposed taxonomic revision of African greenbuls (Aves, Passeriformes, Pycnonotidae). Zoologica Scripta. 36 (5): 417—427. doi:10.1111/j.1463-6409.2007.00290.x.
  12. Taxonomy Version 2 « IOC World Bird List. www.worldbirdnames.org (амер.). Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 2 квітня 2017.
  13. а б в Shakya, Subir B.; Sheldon, Frederick H. (2017). The phylogeny of the world's bulbuls (Pycnonotidae) inferred using a supermatrix approach. Ibis. 159 (3): 498—509. doi:10.1111/ibi.12464.
  14. Cibois, Alice; Slikas, Beth; Shulenberg, Thomas S.; Pasquet, Eric (2001). An endemic radiation of Malagasy songbirds is revealed by mitochondrial DNA sequence data. Evolution. 55 (6): 1198—1206. doi:10.1554/0014-3820(2001)055[1198:AEROMS]2.0.CO;2. PMID 11475055.
  15. Cibois, Alice; David, Normand; Gregory, Steven M. S.; Pasquet, Eric (2010). Bernieridae (Aves: Passeriformes): a family-group name for the Malagasy sylvioid radiation. Zootaxa. 2554: 65—68. doi:10.11646/zootaxa.2554.1.6.
  16. Beresford, P.; Barker, F.K.; Ryan, P.G.; Crowe, T.M. (2005). African endemics span the tree of songbirds (Passeri): molecular systematics of several evolutionary 'enigmas'. Proceedings of the Royal Society B. 272 (1565): 849—858. doi:10.1098/rspb.2004.2997. PMC 1599865. PMID 15888418.
  17. Johansson, U.S.; Fjeldså, J.; Bowie, R.C.K. (2008). Phylogenetic relationships within Passerida (Aves: Passeriformes): A review and a new molecular phylogeny based on three nuclear intron markers. Molecular Phylogenetics and Evolution. 48 (3): 858—876. doi:10.1016/j.ympev.2008.05.029. PMID 18619860.
  18. Cai, T.; Cibois, A.; Alström, P.; Moyle, R.G.; Kennedy, J.D.; Shao, S.; Zhang, R.; Irestedt, M.; Ericson, P.G.P.; Gelang, M.; Qu, Y.; Lei, F.; Fjeldså, J. (2019). Near-complete phylogeny and taxonomic revision of the world's babblers (Aves: Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution. 130: 346—356. doi:10.1016/j.ympev.2018.10.010.
  19. а б Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Bulbuls. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 5 січня 2022.
  20. Fuchs, J.; Pasquet, E.; Stuart, B.L.; Woxvold, I.A.; Duckworth, J.W.; Bowie, R.C.K. (2018). Phylogenetic affinities of the enigmatic Bare-faced Bulbul Pycnonotus hualon with description of a new genus. Ibis. 160 (3): 659—665. doi:10.1111/ibi.12580.

Джерела

ред.
  • Fishpool, L.D.C.; Tobias, J.A. (2005). Family Pycnonotidae (Bulbuls). У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Christie, D.A. (ред.). Handbook of the Birds of the World. Т. Volume 10: Cuckoo-shrikes to Thrushes. Barcelona, Spain: Lynx Edicions. с. 124—250. ISBN 978-84-87334-72-6.