Битва при Ризькій горі
Би́тва при Ри́зькій горі́ — битва, що відбулася 24 липня 1198 року біля гори в районі майбутньої Риги в Лівонії між німецькими хрестоносцями та двінськими лівами. Перша відома битва Лівонського хрестового походу. Німцями керував ікскюлльський єпископ Бертольд Шульте. Керівники лівів у джерелах не згадуються. Закінчилася перемогою хрестоносців, проте сам єпископ загинув у бою. Описана в «Хроніці Лівонії». Інша назва — би́тва при Піща́ній горі́ (нім. Sclacht bei Monte zabuli)[2].
| Битва при Ризькій горі | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Лівонський хрестовий похід | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| хрестоносці | ліви | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Бертольд Шульте † | невідомо | ||||||
| Військові сили | |||||||
| бл. 1000 | невідомо | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
Передумови ред.
1196 року новий ікскюлльський єпископ Бертольд, який прибув до Лівонії, намагався навернути лівів з басейну Західної Двіни до християнства, а також повернути тих конвертитів, які знову вдалися до язичництва. Його місія закінчилася провалом, а він сам був змушений тікати від розлючених тубільців до Німеччини. У Бремені єпископ отримав від папи Целестина III дозвіл на організацію хрестового походу й за декілька місяців зібрав у Любеку тисячу пілігрімів-добровольців, переважно бідних лицарів, міщан та кліриків[3].
Влітку 1198 року Бертольд прибув кораблями із військом до Лівонії й підійшов до лівського замку Гольм посередині річки Західна Двіна. Він вислав до лівів посла з вимогою прийняти християнство й не повертатися до язичництва. Отримавши відмову, єпископ відійшов до місця майбутньої Риги, де провів нараду з командирами[3].
В цей час за Ризькою горою зібралося велике лівське військо, яке вислало посольство до Бертольда. Лівські князі й старші вимагали розпуску хрестоносців і обіцяли мир єпископу, якщо той сам поїде до Ікскюлля і буде навертати лівів до християнства словом, а не мечем. У відповідь Бертольд зажадав від лівів заручників з-поміж їхніх синів на знак гарантії власної безпеки. Між собою ліви домовилися не давати їх, а єпископу повідомили, що потребують часу і перемир'я для збору цих заручників. На знак короткого миру обидві сторони обмінялися списами[4].
Хід ред.
Під час перемир'я ліви напали і убили декількох німців, які шукали сіно на корм коням. 24 липня 1198 року Бертольд дізнався про це й перервав мир, повернувши тубільцям їхній спис. Обидва війська зійшлися в битві біля Піщаної (Ризької) гори. За своїм звичаєм ліви здійняли бойовий клич. Хрестоносці стрімголов кинулися на них, побили і обернули на втечу. Під час погоні Бертольд не зміг стримати свого коня, який увірвався до лав відступаючого противника. Єпископа одразу схопили два ліви, а третій — на ім'я Імаут — простромив його ззаду списом. Незважаючи на це, тубільці не змогли переломити хід бою й зазнали поразки. Хрестоносці, розгублені смертю головнокомандувача, заходилися мститися, винищуючи з кораблів і на конях придвінські господарства й поля ворога[1].
Наслідки ред.
Після битви переможені ліви, які бажали зупинити плюндрування своєї землі німцями, уклали із ними мир. Вони покликали до себе німецьких кліриків й прийняли християнство. Першого дня в Ікскюллі охрестилося 50 осіб, наступного — 100. Кожне лівське городище в районі гирла Західної Двіни обіцялося прийняти католицького священника. Його утримання покладалося на тубільну громаду, яка мусила сплачувати йому міра хліба з ділянки землі, що оброблялася одним плугом. На цих умовах хрестоносці повернулися до Німеччини, залишивши лише духовенство та купців[5].
Як тільки німецьке військо полишило Лівонію, ліви зреклися християнства. Вони провели обряди омовіння в Західній Двіні, вважаючи, що змивають воду хрещення. Через місяць тубільці порушили мир і почали нападати на католицьких ченців та німецьких поселенців, знущатися з них, грабувати їхнє майно та худобу. Від діяльності лівів Лівонська церква зазнала збитків на 200 марок. Клір був змушений тікати з Ікскюлля до Гольму[5].
Взимку 1199 року ліви вирішили перебити усіх кліриків, які залишаться в Лівонії після Пасхи, на яку, зазвичай прибували кораблі з підкріпленням із Німеччини. Через це духовенство втекло у квітні до німецьких земель в пошуках допомоги. Тоді ліви забажали убити німецьких купців, що лишилися, але ті сплатили хабар й залишилися живими[5].
Примітки ред.
Джерела ред.
- Heinrici Chronicon Livoniae / Heinrichs Livländische Chronik. (Monumenta Germaniae Historica; SS rer. Germ.; 31). Leonid Arbusow, Albert Bauer (Hrsg.) 2. Auflage. Hahn, Hannover, 1955. — Liber tercius (de episcopo Alberto). Cap. II, 1-10. S. 8-11.
- Hermanni de Wartberge. Chronicon Livonia/Chronicon Livoniale [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.]. Leipzig, 1863.
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
Посилання ред.
- Kauja pie Rīgas [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Letonica