Ізраїльське царство
Ізраїльське царство (івр. ממלכת ישראל) — давнє єврейське царство. Згідно з Біблією, засноване у XI столітті до н. е. пророком Самуїлом і першим ізраїльським царем Саулом (Шаулем — у вимові івритом).
| Ізраїльське царство | |
| Дата створення / заснування | 1050 до н. е. |
|---|---|
| Офіційна мова | давньоєврейська мова |
| Континент | Азія |
| Столиця | Гіваd, Єрусалим і Хеврон |
| Форма правління | абсолютна монархія і монархія |
| Посада голови держави | король |
| Замінений на | Ізраїльське царство і Юдейське царство |
| Мова комунікації | давньоєврейська мова |
| Час/дата закінчення | 930 до н. е. |
| Час/дата припинення існування | 930 до н. е. |
 | |
| Офіційна релігія | юдаїзм |
 Ізраїльське царство у Вікісховищі | |
Походження назви ред.
Джерелом назви Ізраїль (Ісраель івр. ישראל) є Книга Буття, де патріарх Яков після боротьби з Богом отримує ім'я Ізраїль (Ісраель івр. ישראל): «І сказав: як ім'я твоє? Він сказав: Яків. І сказав: відтепер ім'я тобі буде не Яків, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом, і подужав» (Бут 32:27,28) Тлумачі розходяться у визначенні значення цього слова. За однією версією, це ім'я походить від дієслова сарар івр. שרר (управляти, бути сильним, мати владу, дану зверху), таким чином утворюючи слово, що означає «Хто має владу над силами». Інші можливі значення — «Принц Божий» або «Боротьба/битва Бога».[1] Згодом, єврейський народ, що походив від Якова, став називатися «Сини Ізраїля», «Народ Ізраїля» або «ізраїльтяни». Першу в історії згадку слова «Ізраїль» було виявлено на стелі фараона Мернептаха на території Давнього Єгипту (кінець XIII століття до н. е.) і вона позначає народ, а не країну. [2] У книзі Вихід словом «Ізраїль» також позначається народ (не країна і не держава) — ізраїльтяни. Лише після зайняття ізраїльтянами Ханаана (сучасної Палестини) словом «Ізраїль» позначається також і країна — територія займана ізраїльтянами. Варто розрізняти два ізраїльські царства:
Історія ред.
Єдине царство ред.
Історія Ізраїльського царства починається зведенням первосвященником і пророком Самуїлом Саула в царське достоїнство — помазанням на царство Саула як першого Ізраїльського царя. Як свідчать книги Царств, Саул недовго був вірним слугою Божим. Зокрема через Самуїла Бог наказав Саула покарати амалекитян і, в тому числі скарати царя амалекітян та знищити всю їх худобу. Але Саул неповністю виконав Боже повеління. Царя амалекитян було узято в полон, але його не вбили, а худобу амалекитян оголосили військовим трофеєм. Іншим разом Саул самочинно зробив цілопалення, не дочекавшись первосвященика — у цьому випадку пророка Самуїла, затримався дорогою до військового табору Саула. (За Законом Мойсея здійснювати цілопалення має право тільки первосвященник!) В результаті Самуїлові було велено Богом помазати на царство юного Давида, який в той час пас батьківські стада.
Після убивства Давидом Голіафа в битві, яка визначила перемогу ізраїльського війська над філістимлянами, а також після низки інших вдалих військових акцій проти їх, популярність Давида різко злітає. (Відома фраза: «Саул убив тисячі. Давид убив десятки тисяч».) Саул в паніці, злякавшись, що Давид відніме у нього царський престол. (Нагадаємо Давид мав повне право за законом змістити Саула з царського престолу, але не скористався цим правом.) В результаті Ізраїльське царство фактично пережило і першу (але не останню) громадянську війну. Правління Саула завершилося його самогубством, його військо було розгромлене військом філістимлян і його син загинув у битві, сам же Саул наклав на себе руки, побоюючись бути взятим у полон.
Період царювання Давида і Соломона — золота доба Ізраїльського царства. У 1010 до н. е. Давид переносить столицю в Єрусалим. Він значно розширює місто. Але і його правління було небезхмарним. Зокрема трапилася нова громадянська війна. Цього разу Давиду протистояв його син Авесалом, який незаконно претендував на царський престол. В результаті цієї війни Авесалом гине, попри небажання Давида його вбивати, — Авесалом убитий слугами Давида, тоді як Давид не санкціонував вбивство Абесалома. Однак кероване Давидом ізраїльське царство достатньо вдало веде війни проти зовнішніх ворогів. Також ведеться велике будівництво, в тому числі і у Єрусалимі. Давид також намірився побудувати храм замість скинії. (Як відомо, намір Давида реалізований Соломоном.)
Соломон (1010 до н. е.—970 до н. е.) — син і наступник Давида на Ізраїльському царському престолі увійшов в історію як наймудріший із царів і як будівельник Єрусалимського храму. Соломон зміг розвинути зовнішні та внутрішньополітичні досягнення Давида. Власне у часи правління Соломона Ізраїльське царство перебувало в зеніті своєї могутності.
Поділ ред.
Смерть Соломона (930 р. до н. е.) практично поставила крапку в історії Ізраїльського царства як єдиної держави. На царський престол сходить його син — Ровоам. Але він проводить надмірно жорстку репресивну внутрішню політику. Саме Ровоаму належить вислів: «Батько мій карав вас бичами. Я буду карати скорпіонами». Десять колін Ізраїлевих не визнали над собою його владу і об'єдналася під владою Єровоама I, утворивши в північній частині до цього єдиного Ізраїльського царства Північно-Ізраїльське царство. Коліна Юди і Веніаміна залишилися вірні роду Давида і утворили державу з центром у Єрусалимі, відому згодом як Юдейське царство.
Примітки ред.
- ↑ Wenham, 1994, с. 296—97
- ↑ Barton та Bowden, 2004, с. 126. «The Merneptah Stele… is arguably the oldest evidence outside the Bible for the existence of Israel as early as the 13th century»
Посилання ред.
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ізраїльське царство |
http://www.mediasense.com/athena/jerusalem.htm [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.]